Чому львів’яни почали говорити, що коронавірус – вигаданий

21639 0
Стратегія залякування більше не працює. Треба змінювати її – більше пояснювати, підвищувати освіченість населення про захист від інфекційних захворювань.
Фото: United Nations COVID-19 Response

Фото: United Nations COVID-19 Response

На вулицях Львова зараз рідко можна побачити людей в масках, також мало хто дотримується соціальної дистанції. Після двох місяців сидіння в карантині львів'яни практично зовсім ігнорують усі ці правила. Чому так відбувається і що робити, щоб люди знову почали відповідально ставитися до карантинних заходів – засновниця психотерапевтичного центру «Верде», завідувачка психологічної служби ЛНУ ім. І. Франка Оля Конюх.

Люди втомилися від коронавірусу. Це пов’язано з адаптативними механізмами, з тим, як ми реагуємо і як переживаємо стрес. Стрес є короткочасною реакцією на несподівані події. Люди спочатку дотримувалися карантину, тому що звучала зі всіх джерел інформація про загрозу життю, лякала статистика інших країн. Поки ця загроза звучала, люди прислухалися до порад і всі дотримувались карантину. Але що відбулося далі?

Читайте також: Кого найчастіше звільняли у Львові. Соцілогиня про роботу в часи карантину

По-перше, у Львові, місті-мільйоннику, є понад тисячу хворих на Covid-19. Більшість людей не стикнулися із хворобою особисто. Хвороба залишалася інформацією з новин. Ефект не підтвердився у живу: не почали хворіти знайомі. Нещодавно я говорила з колегою і вона так само сказала, що досить довго не сприймала інформацію за небезпеку, не розуміла всю серйозність ситуації, поки не захворіла її співробітниця. Число захворілих є таким, що більшість не стикнулася з хворобою у рідних, знайомих, сусідів і небезпека по-трохи перестала бути загрозливою.

По-друге, рано чи пізно нам потрібно повертатися у стан рівноваги, коли ми живемо нормальним життям, ходимо на роботу, а діти у школу чи садок. Психіка почала нас повертати у звичний стан.

Ми, у принципі, звикаємо до всіх подразників – так само, як ми з темної кімнати виходимо на світло. Спочатку дуже сильно разить очі, потім ми звикаємо. Такий адаптаційний механізм діє щодо всього, зокрема і до новин. Це захисний механізм, адже жити постійно в стресі ми не можемо, бо це дуже перевиснажує наш організм, гормональну та нервову системи.

Єдине, що може нас втримувати вдома, це страх. Емоція страху фізіологічно контролюється певними гормонами – адреналіном, кортизолом, норадреналіном. Ці гормони можуть виділятися кілька годин, їхній підвищений рівень може бути кілька днів чи до півтора місяця. Організм ще витримує. А далі з’являються прояви клінічної депресії або ми намагаємось адаптуватися. Щоб рівень стресу знизити, включаються механізми захисту-заперечення, зокрема і те, що люди почали не вірити у новини.

Читайте також: Проблема №1. Як не заразитися у громадському транспорті Львова

Легше заперечити небезпеку, ніж постійно виходити на вулицю і переживати емоцію страху. Наша психіка намагається пояснити дійсність, щоб можна було продовжувати жити нормальним життям. І оскільки загроза не зникла, то багато людей почали шукати інші пояснення, що це змова чи просто сенсація, яка тиражується. Так простіше ставитися і повертатися до нормального життя.

І тоді ми спершу виходимо у магазин, тоді перестаємо носити маску, потім перестаємо дотримуватися режиму самоізоляції чи інших правил. Цей механізм поширюється на інші ситуації. Це закономірно.

Ще на початку карантину багато експертів казали, що він довше кількох місяців протривати не зможе, тому що далі на людей буде важко впливати.

Згадаймо, як колись ми адаптовувалися до інформації про війну, так само ми адаптувалися до новин про епідемію. Тому далі потрібно застосовувати інші просвітницькі методи, підвищувати відповідальність населення. Стратегія залякування більше не працює. Треба змінювати її – більше пояснювати, підвищувати освіченість населення про захист від інфекційних захворювань.

Читайте також: Безконтактність наше все, або Як українцям жити в новій онлайн реальності

Екстрені міри запобігання епідемії є короткочасні, як, зрештою, і будь-які інші екстрені міри. Фактично карантин і емоційне загострення були тією мірою, яка вичерпала свій вплив.

Далі є кілька сценаріїв. Або епідемія почне розвиватися і кожна людина побачить її наслідки, що підсилить рівень стресу. Або можна йти шляхом пояснення, компромісів, щось дозволяти, десь зберігати карантинні обмеження. При цьому буде працювати тільки те, що дозволятиме провадити звичне нормальне життя.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!