фото Лілії Гуцол

фото Лілії Гуцол

Чинім добро, усміхаючись крізь захисні медичні маски. Владика Богдан Дзюрах про Блаженнішого Любомира

1356 0
Сьогодні виповнюється три роки з дня смерті Блаженнішого Любомира Гузара. У своїй проповіді сьогодні, 31 травня, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, владика Богдан Дзюках згадав про три дари, за які молиться Блаженніший на небесах та про радість, що сповнює наші серця.

Ми роздумуємо над Божим Словом, над Євангеліє, і хочемо відкликатися до нашого людський досвіду, до того всього, що ми переживаємо в нашому житті, щоби з Божого слова черпати світло і силу.

Є такий вислів у німецькомовному середовищі, який би можна було перекласти українською мовою таким чином: «Чоловік скаржиться на оточення, на людей, які, на його думку, є дуже великими егоїстами і говорить – всі люди егоїсти, всі думають тільки про себе. Тож я мушу думати про себе сам один».

Звинувачуючи в егоїзмі інших, сам зізнається у тому, що думає тільки про себе. Так, у кожному з нас живе та бацила, вірус егоїзму, самолюбства, і в той час, коли коронавірус вражає наші легені і це є небезпечно для нашого здоров’я, натомість егоїзм, егоцентризм і зосередженість виключно на собі спалюють людське серце. І тому вони такі загрозливі для людської душі. Філаутія, самолюбство – ці пустині називали першопричиною і коренем усіх гріхів і зол у людському житті. З іншого боку святість людини проявляється в готовності поставити у центрі своєї уваги, турботи і служіння іншу людину. Саме так, як це робить у Євангнліє Ісус.

Читайте також: Чого нас вчив Любомир Гузар? Важливі тези Блаженнішого. Відео

Напередодні страстей, коли вже буквально відчуває на собі подих зрадника, а на своїх раменах – руку розпинальника, Ісус не думає про себе, але думає про своїх апостолів і молиться за них до Отця небесного. І не лише за них, а й за усіх. До кий він їх пошле і з ким вони творитимуть його Церкву.

«Я вже більше не у світі, а вони – у світі і я йду до тебе, Отче святий, заради імені Твого – бережи їх, тих, що ти мені ти їх передав. Щоб були одно, як ми. Бувши з ними у світі, я беріг їх у Твоє ім’я. Тих, яких ти передав мені, я стеріг їх, і ніхто з них не пропав, лише син погибелі, щоб збулося писання. Тепер же іду до тебе і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщент».

Сьогодні ці слова архієрейської молитви Ісуса Христа звучать особливо проникливо і промовисто, бо сьогодні виповнюється рівно три роки, від того моменту, як відійшов до вічності наш улюблений батько, вчитель і заступник перед Господом – Блаженніший Любомир.

Три роки вже минуло з того часу, а ми й надалі відчуваємо потребу поклонятися над прикладом побожності і над життєвою поставою цього смиренного і мудрого божого мужа, якого Господь подарував нашій Церкві і українському народові, щоб ми разом із ним ми переступили поріг третього тисячоліття і відкривали наше життя, щораз – то більше, до Господа Ісуса як джерела відродження українського нарду. Він за життя свого стеріг нас оберігав, а ми за його потужними раменами почувалися безпечними і захищеними.

Не раз згадуємо, як в Княжичах ми мали поїхати з дому Блаженніший казав: «Ви собі їдьте, а я попильную хату». Ми це рахуємо не тільки в сенсі фізичної охорони, а й як пильнування нашої хати церковної. Він пильнував нашу хату й надалі її пильнує. Ми під його опікою чуємося безпечні і захищенні.

Читайте також: Чого вчив Любомир Гузар: 5 думок Блаженнішого

Він вмів приймати, вислухати й пригорнути кожного, не створюючи зайвої дистанції. Думаю, навіть нинішню соціальну дистанцію він би дуже легко подолав у свій, притаманний тільки йому, спосіб – лагідною усмішкою, добрим словом, спокійним поглядом мудрих проникливих очей. І очевидно мудрість його найбільший, дар яким Господь його оздобив, щоб він провадив свою церкву і народ у непростий період національного і церковного відродження.

Як згадував один із його побратимів із ініціативи Першого грудня його розважливість, упевненість у тому, що він говорить, але також визнання власних сумнівів, а він таки сумнівався і переконував нас, що це звичайно і природньо, все це діє магічно на людей.

Замовкають навіть дуже відомі люди і не говорять дурниць. Справді, коли ми розмовляли з Блаженнішим, то хотілося більше мовчати. І тяжко було наважитися щось сказати, щоб не сказати, власне, дурниць.

Його служіння слова таке цінне і таке потрібне нашій Церкві і нашому народові, бо воно було служінням самого Ісуса Христа. Він брав участь у хрестовому священстві, тому він, подібно як Христос,  приймав від неба слово Боже і ділився з нами щедро усіма. Оце служіння слова після його відходу до дому Отця не припинилося. Воно далі триває, але воно зараз доповнюється і доверш тим, що будо первинними навіть під час його земного мандрування – глибокою і щирою молитвою. Він сьогодні нам служить саме тим даром, бо молитва була його джерелом мудрості і задавала силу його слову. Ця молитва є тепер найбільшим і найціннішим служінням, яке він дарує своїй Церкві і кожному з нас.

Я думаю кожен, хто заглядав до крипти або просто линув думкою до Блаженнішого Любомира в потребах духовних, або навіть до часних відчував на собі його заступництво, його підтримку, його молитовну поміч. І, думаю, що в світлі нинішньої архієрейської молитви, яку ми чули в Євангелії, він прагне вимолити для нас сьогодні, як Церкві, як народу, того самого, що Господь хотів і вимолював для своїх учнів і для своєї Церкви. Я би сказав про три дари, які Господь, а в ньому Блаженніший Любомир, сьогодні вимолюють для нас. Передовсім, це дар живої віри, пізнання Бога, правдивого, істинного, відкриття для себе його імені. А ми знаємо, він вчив нас звертатися до Бога тим любим словом «Отче», «Ава», «Татуню», і довірятися йому беззастережно у всіх обставинах життя.

Читайте також: 5 тез Блаженнішого Любомира Гузара про жінку в Україні та її особливу місію

А другий дар – це єдність, як сповнення заповіту Ісуса Христа для своїй Церкви, щоб усі були одно, але також єдність для народу, як запорука перемоги у боях і випробуваннях. Коли почалася війна він так і казав: «Ми зможемо перемогти, коли будемо єдині». А коли раптом сталася велика хвиля внутрішньо переселених осіб, то для нього було чимось неприйнятним поділи чи протистояння. Навпаки, він казав розкрити свої доми і серця для потреб своїх ближніх, бо був переконаний, і це дослівні його слова, що коли ми поможемо цим людям, то вони завтра стануть апостолами єдності України, коли завтра повернуться до своїх домівок.

І третій дар, якого я не сумніваюся Блаженніший бажав би нам сьогодні, це трохи більше радості. Ми втомлені, ми пригноблені, може часами в депресію впадаємо через тривалу агресію, через коронавірус, через різні матеріальні негаразди. І він це все знає, але він, тим не менше, каже: «Діти мої, піднесіть свої очі і серця до неба і усміхніться, бо Господь з нами. Нічого злого з нами не станеться. Все буде добре. Може, поки що не легко, але буде добре, бо Господь є по нашій стороні».

Той дар радості, про який він сьогодні молиться, для нього був дуже дорогий. Там, де є Бог, та є радість, тому його так вражало, коли він уперше приїхав до вже визволеної незалежної України те, що багато людей по вулицях ходили дуже сумні. Люди не усміхалися одне до одного. Чому? Бо душі людські були поранені, покалічені і спустошені. Бо людей позбавили віри і Бога. А там, де нема Бога, нема радості. Він казав, що єдине щастя – це життя з Богом, а життя без Бога – це пекло, в пеклі радості нема. Ми вийшли божою силою і великими жертвами з цього пекла і зараз ідемо назустріч повні свободі, і просимо його заступництва, і просимо й надалі за нас молитися і просити для нас тих трьох дарів: дару живої віри, дару єдності і дару радості, божої радості. Не радості, яка є наслідком якихось розважальних передач, то не правдива радість. Це обман. А радість правдива – це є божа, Його радість, тому Ісус каже, щоб вони мали свою радість ущерть. Не радість цього світу, божу радість. Про цю радість ми вкінці на літургії молимось до Ісуса Христа: «Ти, що сповнив весь отчий спромисл, сповни радости і веселости серця наші».

А ми зі свого боку хочемо зробити радість і для нашого Блаженнішого, мабуть. У цей день, цей день, який називають днем народження до вічності, і це для нього радісний день, бо це є день з’єднання з Господом, якого він любив, якому він служив, з яким він з’єднався у хрещенні, а потім у священстві та єпископстві. Нарешті, це є день повного і остаточного прозріння, коли він побачив Бога лицем у лице, так я бачить дитина щойно народжена обличчя матері. Це радісний для нього день. А як ми можемо до тої небесної радості для нього додати трохи тої нашої земної потіхи. Мабуть, дарунків йому не потрібно. Він може сказати так, як говорив апостол Павло, ані золота, ані срібла, ані одежи я від вас не приймав. Я не потребував цього, бо воно радості не приносить.

Читайте також: Любомир Гузар: Робіть кожен день свою роботу

А в чому бачив наший Блаженніший джерело радості? Мабуть, ви пам’ятаєте це інтерв’ю, на жаль, трагічно загиблого журналіста Павла Шеремети, в якому він запитував у Блаженнішого, що йому приносить радість, може вареники, може прогулянки, книжки? І тоді Блаженніший знов, благодушно усміхнувшись, каже: «Коли хтось робить чогось доброго, мені дуже приємно довідатися, що хтось зробив чогось доброго, що хочуть робити, що думають про це, що усміхаються одне до одного».

Тож прошу вас, і закликаю в ім’я Господнє, і в ім’я світлої пам’яті Блаженнішого Любомира словами святого апостола Павла: «Не втомлюємось добро чинити».

Чинім добро щоденно, витривало, даючи свідчення нашої живої віри, укріплюючи нашу єдність і обдаровуючи одне одного божою радістю, усміхаючись, навіть крізь захисні медичні маски.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!