Західноукраїнський спеціалізований дитячий медцентр – найпотужніша дитяча онкологічна лікарня Західного регіону України. Про те, як вдається розвивати медзаклад, хто у цьому допомагає і до чого тут медичні та наукові конференції, Tvoemisto.tv розповідає дитячий лікар-онколог і Почесний Амбасадор Львова Роман Кізима.

Чому ви стали Почесним Амбасадором?

Ми, дитячі онкологи, часто представляємо українську медицину за кордоном на медичних конференц-подіях і благодійних заходах. Діти, хворі на рак, – це соціально важлива тема, і, допомагаючи їм, ми розвиваємо усю українську медицину. Тобто я і мої колеги, по суті, і раніше виконували функції Амбасадорів. Тепер це офіційне звання, визнання зі сторони міста, дозволяє робити справу більш ефективно. Це хороший додатковий пункт у резюме – як «Дейнеріс, королева драконів» – що додає ваги у стосунках із закордонними колегами та благодійниками.

Для організаторів міжнародних конференцій важливо, які у тебе можливості у місті, адже можна бути крутим лікарем, але жахливим організатором подій. А у Львівського конференц-бюро є програми – як діяти, як скласти бюджет заходу, що справляє гарне враження на міжнародних донорів.

Ну і особисті амбіції ніхто не скасовував.

Які маєте цілі на цій посаді? Що зробили, а що довелось відкласти через карантин?

Під час карантину за моєї ініціативи ми виграли можливість проведення у Львові міжнародного медичного воркшопу американського дитячого госпіталю St. Jude Global Alliance, на який мають приїхати учасники із 15-20 країн, представники Всесвітньої організації охорони здоров’я, спонсори. Ми зустрічались у конференц-бюро, почали планувати поселення, наукові заходи, розваги. Але сталась пандемія і багато наших закордонних колег отримали тревел-бан, адже працюють у таких лікарнях, де ризик того, що вони привезуть коронавірусну інфекцію, перевищує користь від міжнародних проєктів. Проєкт досі актуальний, але поки відкладений.

На початку карантину, коли у нас не було хворих і були жорсткі обмеження, нас розглядали як альтернативу іншим європейським країнам. Але тепер усе навпаки, тому всі заходи переносяться на 2021 рік поки що.

Також домовились з конференц-бюро, що подаватимемо заявки на великі глобальні заходи у Львові на майбутнє. Звання Почесного Амбасадора не є обмежене в часі, як і підтримка конференц-бюро, тому можна планувати та організувати подію у Львові через 3-4 роки, адже заявки подаються заздалегідь – привезти тисячу учасників із 50-ти країн є непросто.

Читайте також: На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світові

Також багато подій перемістились в онлайн. Ми постійно говоримо, що готові до заходів, як тільки ситуація налагодиться. Окрім того, ми беремо участь у багатьох системних проєктах. Наприклад, це порівняльна оцінка якості медичної допомоги у різних країнах. Міжнародним організаціям цікаво вивчати Україну – ми бідна, але екстравагантна країна, в Європі іншої такої нема. Наші можливості в медицині цікаво порівнювати з країнами Латинської Америки, Середньої Азії, Північної Африки.

У таких проєктах звання Почесного Амбасадора допомагає, тому що дозволяє говорити від імені міста.

Ви неодноразово брали участь у міжнародних конференціях. Що ви звідти привозите до Львова?

Українські лікарі почали їздити на міжнародні конференції не так давно – років 10 тому. Раніше на це не було грошей – заходи зазвичай проводяться у великих містах Європи чи США. Та й речі, що там обговорювались, були для нас нереальними. А тепер ми постійно подаємо заявки на ґранти для участі в конференціях, і перемагаємо.

На одній з конференцій

По-перше, участь у конференції означає, що ти маєш там щось запозичити, наприклад, методику лікування. Також під час заходів налагоджуєш зв’язки з науковцями і тоді Україна може стати частиною глобального дослідження. Це означає, що нам привозять ліки, аналізи, результати яких відсилаємо науковцям. Для наших пацієнтів це безкоштовні нові ліки, це шанс, якого раніше не було. Зараз ми беремо участь у приблизно двох десятках таких проєктів. Вони офіційно оплачуються і гроші отримують і лікарня, і лікарі, які беруть у них участь, і місцеві лабораторії, і кур’єрські служби.

По-друге, ідеться про знайомства. Якщо раніше пишеш листа видатному науковцю – «ми бідні, але класні, приїжджайте, будь ласка», то ефект міг бути або ні. А після особистого знайомства чи спільного проєкту вони приїжджають охочіше. Так, до нас приїжджав президент міжнародної асоціації дитячих онкологів із Торонто, працював з нами в лікарні. Це визнання – якщо у нас була така людина, значить ми чогось варті. Окрім того, це і різні дрібні можливості – поїхати безкоштовно в Німеччину інтерну чи групі лікарів – в Італію. І, звісно, великі ґрантові можливості – наприклад, збудувати тут підрозділ із трансплантації кісткового мозку. Це все неможливо без попередньої кількарічної роботи з контактами.

По-третє, лікарі їздять на конференції не просто попити кави, а мають доповіді, публікують наукові роботи – англійською. Ми фіксуємо себе на карті, показуємо, що Україна існує. Раніше, коли ми не брали участі в конференціях, наша країна була сірою плямою.

Після третього десятку заходів ми задумались, що їх потрібно робити у Львові. Чому потрібно приїхати на конференцію до Львова? Тут, окрім 12 годин спілкування про методи лікування, ми ще маємо класне середовище, гарне історичне місто – значно гарніше, ніж більшість міст у США, де вночі не можна вийти на вулицю, бо тебе пограбують. У Львові такого не буде і це цікавить людей – вони все більше приїжджають і привозять сюди кошти.

Ви згадали про оцінку українських медзакладів. На якому ми рівні у лікуванні дитячої онкології?

Наша лікарня пройшла спеціальний міжнародний аудит від ВООЗ, що проходять американські мережі лікарень. За ним медзаклад отримує оцінку від 0 до 100 балів. Лікарні такого рівня, як наша, відповідають класу В з мінусом – із А, В, С, D. Це означає, що вони можуть забезпечити базове лікування для більшості онкохворих дітей. Базове – це абсолютно адекватне і сучасне, якщо не йдеться про ексклюзивний випадок. Ми не можемо відповідати рівню А – коли пацієнт потребує, наприклад, складної трансплантації, ми не впораємось. Але цього потребують одиниці дітей.

Бідна країна не може досягнути рівня лікування як у Німеччині. Це так само, як у футболі чи хокеї. Збірна України може добре зіграти раз, але у матчі з Іспанією вона програє 4:0. Так само ми програємо німецькій клініці, але це не означає, що ми не вміємо грати у футбол.

Читайте також: Тепер нас знають і поважають. Як перекладачка просуває Львів у світі

Загалом вважається, що якщо вдало проліковано 80% дітей – це дуже круто. Для 20% дітей доводиться шукати інші шляхи. Часто нам допомагають наші колеги з-за кордону. Іноді держава фінансує лікування в іноземних клініках, але я противник цього, тому що там за півтора мільйони доларів пролікують п’ятьох дітей, а в Україні за ці гроші допомогу можуть отримати 100 пацієнтів. Україна має фінансувати власну медицину.

Львів має велику перевагу – ми близько до цивілізованих країн, які часто приходять нам на допомогу. Наприклад, ми зробили все, окрім одного аналізу. Його можуть зробити у Відні, до якого усього 6 годин і де є лікар, який знає нас з якоїсь конференції. Питання навіть не у грошах, а в логістиці. Пацієнт залишається тут, ми отримуємо результати аналізу і проводимо адекватне лікування. Вважаю, що зараз для України це краща модель, ніж закуповувати шалено дороге обладнання, як у Відні, і пробувати із ним працювати.

Ми завжди намагаємось співпрацювати із цивілізованими країнами, як-от Німеччина, Італія, США. Там лікарі і клініки мають науковий, а не комерційний інтерес. Натомість ми не любимо співпрацювати з Туреччиною, Ізраїлем та іншими, тому що вони просто хочуть заробити. Ми акцентуємо на науковій співпраці, а медичний туризм нам трохи заважає у цьому.

Уже кілька років у Львові говорять про будівництво Центру з трансплантації кісткового мозку. Що з цими планами зараз?

Ці плани постійно розбиваються об часті зміни влади – зміну когось, хто має поставити остаточний підпис. Але справа не тільки у Центрі трансплантації – Львів взагалі потребує нової дитячої лікарні замість усіх, що є. Це логічно – ви не будете робити вдома три кухні, а зробите одну. Питання нового центру – політичне, тому постійно гальмується. Але рано чи пізно це відбудеться, поштовхи для цього є.

Ми вирішили не чекати і скоро зробимо підрозділ із трансплантації кісткового мозку у своєму приміщенні за допомогою італійських донорів, з якими у процесі підписання контракту, і за допомогою українських благодійників. Також нам допомагатиме київський «Охматдит» – недавно там зробили першу пересадку, що раніше була неможливою в Україні, і продовжуватимуть цю роботу. Ми будемо їхнім «молодшим братом», тому що одна лікарня на цілу країну не зможе прийняти усіх пацієнтів, які потребують трансплантації, якщо там не працює кілька сотень лікарів. Такі підрозділи мають бути в усіх великих містах.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Творець молекул для ліків

Очікуємо, що у Львові на базі нашої лікарні цей підрозділ запрацює протягом року-двох. Він не буде великим, але для старту – цілком достатнім. І коли у Львові буде нова дитяча лікарня, ми матимемо готову команду лікарів, яка перейде туди. Відкрити нову лікарню, в якій немає кому працювати – не діло. Спочатку створюють команду, а потім будують корпус.

Із ким, окрім італійських партнерів, співпрацює ваша лікарня?

У нас дуже потужна мережа партнерів. До карантину щотижня в лікарні був хтось із закордонних лікарів чи делегація. Для нас важливою є системна співпраця: одна справа – допомогти у трьох операціях і пропасти на рік, інша – постійно допомагати консультаціями, навчанням або рекомендаціями для вступу в професійні вузькопрофільні асоціації, де відбувається увесь прогрес в медицині.

У нас є зв’язки з канадською лікарнею Sick Kids – багато наших лікарів були там, а їхні – приїжджали сюди. Щомісяця вони за допомогою телемедицини консультують наших пацієнтів.

Також маємо контракт про співпрацю із St. Jude Research Hospital – це одна з найбільш відомих дитячих онкологічних лікарень, розташована у Мемфісі, США. Цей заклад, заснований у 50-х роках подалі від найбільших міст, існує повністю за благодійні гроші і його річний бюджет – близько мільярда доларів на рік. Наше партнерство полягає у допомозі з аналізами, у менеджерській допомозі, адже навичок управління нашим лікарям бракує. Вони допомагають нам їздити на стажування, беруть лікарів і медсестер на семінари, допомагають перекладати українською мовою важливі медичні документи. Нам би це коштувало ще один бюджет нашої лікарні, якби не було такої допомоги.

Маємо співпрацю з італійськими клініками і благодійниками. Є спорадичні проєкти із швейцарськими, німецькими клініками, із вихідцями з України, які працюють у великих центрах у столицях колишнього СНД. Така співпраця завжди корисна – коли треба порадитись, є доступ до найкращих фахівців на рівні особистого спілкування. Через такі консультації поступово підвищується і наш рівень.

Ви також працює у групі МОЗ, що займається закупівлею ліків. Розкажіть про це детальніше.

Наша група формує список того, що треба купувати. Раніше це робили чиновники міністерства. Та про яку фаховість ідеться, якщо людина не має справи з лікуванням? Окрім того, під кабінетами чиновників одразу з’являлись представники всіх можливих виробників і розповідали, що саме їхній препарат найкращий.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Спадковий хімік зі шляхетної родини

Лікар, все ж таки, намагається бути незаангажованим і фільтрує список. Ми взяли за основу рекомендований ВООЗ перелік, розроблений для дуже бідних країн, і розширили його у 3,5 рази, адже іншого джерела отримати ті ліки немає, тому що за державною програмою мають закуповуватись основні препарати, а решту мають фінансувати місцеві бюджети, які таких коштів не мають. Тож ми розширили державну програму до такого рівня, що пацієнти рідко купують дуже дорогі ліки самі. Ця машина налагоджена, хоч і буксує, звичайно, через бюрократію.

Часом буває, що у закупівлях виникає перерва через політичну зміну влади, але не можу сказати, що стається катастрофа. Якщо з якимось препаратом дуже трагічно, то ми заздалегідь звертаємось до наших основних партнерів – благодійних фондів. Це є «Таблеточки», «Крила надії», «З янголом на плечі», «Запорука». Одні допомагають в одній справі, інші – в другій.

Відбір Почесних Амбасадорів Львова відбувається щорічно і я прошу всіх, хто відчуває в собі сили і й так займається промоцією – поліклініки, університету, інших інституцій, середовищ, проводить та запрошує на професійні конференції, – не соромтесь, подавайте заявку. По-перше, це приємно, тому що зустрічаєшся з багатьма людьми, які мають схожий світогляд, а не демотивують. По-друге, визнання від міста – це класно. По-третє, Львівське конференц-бюро, що провело серйозну роботу з точки зору запрошення та проведення конференц-подій у місті, може дуже допомогти.

Якщо ви займаєтесь організацією подій, то вартує звернутись до них і стати Почесним Амбасадором. Це діяльність не лише на два роки. Люди, які були почесними амбасадорами кілька років тому, продовжують свою діяльність і сьогодні.

Розмовляла Олександра Бодняк

Фото надані Романом Кізимою

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.