Допоможи собі сам. Репортаж із чернівецької швидкої допомоги

4568 0
Як дадуть собі раду пацієнти, до яких не приїде швидка, і фельдшери, яких перекваліфікують на парамедиків. І яку таблетку пити, якщо болить печінка.

Нині бригади швидкої складаються щонайменше із трьох людей: лікаря, фельдшера та водія. До 2023 року їх планують реорганізувати: посаду лікаря ліквідують узагалі, фельдшерів перекваліфікують на парамедиків, а водіїв — на медичних техніків. Це американська модель, за якою вважається, що швидка потрібна пацієнтам, які не можуть уникнути госпіталізації. Усі інші мають попіклуватися про своє здоров’я без швидкої. У Центрі екстреної медичної допомоги про заплановані зміни відгукуються з аргументованою критикою. «Твоє місто.Чернівці» поспілкувалося з працівниками центру у Чернівцях, щоб дізнатися, як вони сприймають майбутнє своє та тих, кого лікують.  

Служба швидкої медичної допомоги з’явилася на Буковині 2004 року. У 2013-му службу переформували, створивши Чернівецький обласний центр екстреної медичної допомоги. Це не просто різні назви однієї і тієї самої служби. До реформи бригади швидкої допомоги були чітко прикріплені до певних територій, після — почав діяти принцип екстратериторіальності: тепер бригади з Чернівців можуть їхати в ближні села, і загалом на виклик відгукується та бригада, яка розташована найближче до місця пригоди. Начальник Чернівецької станції швидкої медичної допомоги Сергій Паушак розповідає, що з 2013 року планували створити 20 додаткових бригад на область. Саме стільки потрібно, щоб забезпечити повноцінну мережу пунктів і вчасний доїзд медиків на виклик. Бригада повинна прибути на виклик протягом 10 хвилин у місті і 20-ти — у сільській місцевості.

Замість двадцяти нових бригад створили чотири.

 — На Підлісну, це півгодини їзди звідси, визвали 17-ту бригаду. Це психбригада. І дзвонять, і дзвонять: коли буде швидка. Хоча на місці поліція, яка має заспокоїти буйного пацієнта і чекати. Ми кажемо, що машина наша вже їде. А нас матом трьохетажним покривають. Ну, мусимо терпіти, бо що скажемо, все пишеться, — розповідає диспетчерка, яка приймає виклики від пацієнтів.

За нормативом, на одну бригаду має припадати 10 тисяч людей. У Чернівцях — 266 тисяч мешканців і 18 бригад. Арифметика проста. Цього могло би бути навіть достатньо, каже Сергій Паушак, якби пункти швидкої медичної допомоги були рівномірно розподілені по місту і бригадам було би зручно діставатися на виклики. Для цього потрібні приміщення, і вимоги до них не захмарні: принаймні 4 квадратні метри на одну людину і наявність санвузла.

Щоб створювати нові пункти, у першу чергу потрібні автомобілі. Востаннє їх отримували 2014 року — 36 штук на область. Багато з них уже потребують ремонту. А ще потрібне фінансування і люди, які захочуть працювати за мінімальну зарплатню.

 — Молодих лікарів зараз зрівняли з санітарами, і вони приходять на мінімальну зарплату, — розповідає Зіна Миколаївна, старша лікарка зміни. Її обов’язок — надавати консультативну допомогу лікарям, які працюють на викликах, та людям, які по неї звертаються. — У нас є медицина? У нас її немає. У стаціонарі тільки переступив поріг, і, якщо прийшов без грошей, на тебе ніхто не дивиться. Я лікар, а мені страшно: сама як іду, то треба щось за консультацію дати. І я прекрасно розумію тих, хто беруть. Так, у нас теж зарплата невелика, але більша, ніж у лікаря поліклініки чи стаціонару. У нас є так звані кольосні: якщо проробив 7 років, то отримуєш 60% процентів кольосних, тобто 60% від зарплати на додачу. За нічні чергування теж набігає певна сума. Але все одно дуже мало.

  

Зіна Миколаївна працює по 12 годин. Бувають денні і нічні зміни. 

 — Третя бригада на вихід, третя бригада! — лунає з динаміків.

Наступна сходинка у запланованій медичній реформі — реорганізація медичних бригад. Сьогодні бригада складається з лікаря, фельдшера чи кількох фельдшерів та водія. Реформа екстреної медичної допомоги передбачає, що до 2023 року фельдшерів перекваліфікують на парамедиків, а водіїв — на медичних техніків. Лікарів у бригаді не буде взагалі. А ще ліквідують спеціалізовані медичні бригади, якщо такі були — кардіологічні, психіатричні, реанімаційні. У Чернівцях такі є, і коли йдеться про вузькоспеціалізовані випадки, вони надають кваліфіковану допомогу краще. Директор станції швидкої медичної допомоги називає цю реформу щонайменше несвоєчасною.  

 — Лікарі знайдуть собі притулок і роботу. А для громади, для пацієнтів і взагалі для якості медичної допомоги відмовитися від лікарів у бригадах — це неправильно. Це абсурд і взагалі ганьба цілої реформи, — каже Сергій Паушак. Про перекваліфікацію водіїв говорить, що нині, коли на них переважно покладений ремонт автомобілів, складно говорити про їх повноцінне залучення до роботи бригади. — Водіїв навчають азам першої долікарської допомоги, вони всі проходять курси, вміють і зупиняти кровотечу, і допомогти в реанімації. Але при старих автомобілях, де водій не вилазить з-під машини, бо мусить її ремонтувати, і де в нього руки по лікоть у мастилі, це є нонсенс.

Якщо водії їздитимуть на нових автомобілях, їхня перекваліфікація на медичних техніків може мати сенс.  

 — Сьома бригада на вихід, сьома бригада! — лунає з динаміків.

Сергій каже, що наразі до 80% викликів не потребують госпіталізації, медичні працівники можуть надати допомогу в домашніх умовах. Парамедики ж не будуть уповноважені діагностувати пацієнтів удома. Їхньою основною задачею буде стабілізувати стан пацієнтів, які викликали швидку, і доставити їх у лікарню. А до того, кажуть працівники Центру, не готові ні лікарні, ні люди. А також не готові дороги, по яких людей везтимуть до лікарень.

У лікарнях просто не виявиться достатньо місць, аби прийняти всіх пацієнтів, яких туди доставлять на швидкій; це — 180 —200 людей на добу у Чернівцях. Люди ж не готові до такої реформи з декількох причин. По-перше, багато хто відмовлятиметься їхати в лікарню, позаяк не матиме змоги оплачувати подальші лікарські послуги. По-друге, медикаменти, які надають лікарі швидкої вдома, є безкоштовними, і люди воліють цим користатися. По-третє, альтернативних шляхів отримати допомогу часто просто не уявляють: комунікація зі сімейним лікарем, який фактично повинен перебрати на себе частину обов’язків швидкої, не налагоджена.

 — Хто буде їздити на виклики, коли бригади везтимуть пацієнтів у лікарні? А як люди посеред ночі потім будуть їхати додому з лікарні? На Заході можуть на таксі. А в нас як пенсіонер добереться додому? — перелічує риторичні запитання Сергій Паушак.

Я чекаю на наступний виклик, щоб разом із бригадою поїхати додому до пацієнта чи пацієнтки.

 — Дєвочки, нема виклика? — гукає до диспетчерок старша лікарка Зіна Миколаївна.

 — Куда?

 — Куда-небудь.

 — А куда нада?

Зіна Миколаївна дивується, каже, що таке затишшя — рідкість.

 — Це тому, що ви приїхали, — жартує.

Чекаємо.

  У мене кума живе в Канаді, то там поставлена сімейна медицина, там не викликають на таку єрунду, як у нас: коли тиск чи живіт болить. Вона з’єднується зі своїм сімейним лікарем, він консультує в телефонному режимі, а потім вона піде на прийом до нього. А в стаціонар вони самі машиною доїжджають, — розповідає лікарка.

В Україні теж запропонували розрізняти екстрені та неекстрені виклики. На ті, які вважатимуться неекстреними, швидка їздити не буде; у таких випадках мали би зарадити сімейні лікарі та пункти невідкладної допомоги при багатопрофільних лікарнях. Постанова кабміну, де перелічено, що вважати екстреним викликом і що ні, вже існує. Але уніфікованого порядку, що робити з так званими непрофільними пацієнтами, у Центрі екстреної допомоги не мають.

Чекаємо. Зіна Миколаївна веде далі:

  Наші лікарі часто приїжджають з викликів і розказують: «Ну, така бабка, така бабка, божий одуванчик. Грошей немає, а ми для неї отдушина: приїхали, поговорили».

Нарешті надходить виклик.

  Тринадцята бригада на вихід, тринадцята!

Тринадцята бригада — це лікар, дві фельдшерки і водій. Коли всі сідають в автівку, вмикаються синьо-червоні проблискові маячки і сирена. Швидкій поступаються дорогою, водій виїжджає на смугу зустрічного руху. Хвалиться: влітку до Садгори доїздять за 15 хвилин: «Це ж уявляєте, як треба їхати». Нині їдемо менше 10 нормативних по місту хвилин, тому лікар Іван Гуйванюк устигає сказати небагато. На запитання, що думає про реформу, відповідає, що сказати важко.

  Люди розуміють зміни, але вони до них трошки непривикші. Звичайно, це буде трошки поганенько. Матеріальний статус пацієнтів не дозволяє їм лікуватися в лікарні, — розповідає чоловік.

У пацієнтки, до якої бригада прямує зараз, підвищений тиск. Лікар каже, що вона б і сама могла прийняти ліки, не викликаючи швидку. Запитую, чи варто класифікувати цей випадок як неекстрений.

  Зараз розподіл на екстрені і неекстрені випадки і є, і немає. Він є, але не функціонує: бачите, ми їдемо на всі виклики, які поступають, — каже лікар.

Для декого ж бригада швидкої — один із небагатьох способів підтримувати зв’язок зі світом і спілкуватися.

 — Треба було, щоб ви на попередній виклик з нами попали, ото там цікава бабушка, — каже Іван Іванович.

   А шо вона?

 —  По два рази на день викликає.

 —  І шо, ви їздите по два рази на день?

 —  Так.

 —  А шо в неї?

 —  Нічого.

 —  Ну, в сенсі?

 —  Ну як, не можна сказати, що вона не хвора. Але загалом нічого. Ну, так вона собі привикла, щоб швидка приїжджала, вона самотня.

 —  І шо ви робите з нею, коли приїжджаєте? На що вона жаліється?

 —  На державу, на все.

Пацієнтка, до якої приїхали нині, жаліється не на державу, а все-таки на тиск. Не хоче, щоб на огляді була присутня журналістка. Тому я мушу повернутися до машини.

Водій тринадцятої бригади, який до 2023 року може стати медичним техніком, хоч і каже, що вчитися в його роки складно, про реформу відгукується без надії. Каже, що з неї нічого не вийде:

 — Якщо в бригаді буде тільки водій і парамедик, ми даже однести людину не зможемо, треба буде когось додатково організовувати. Потім привезем в больницю, а там місць немає, куда її положать? А цих всіх пенсіонерів ми просто угробим. Вони ж живуть, бо ми їх спасаєм.

Чоловік за кермом 45 років, а у швидкій працює 27. Каже, що навіть за цей час не зумів досконало вивчити всі чернівецькі вулиці, а їх — 950. Відтоді як швидка перестала бути прикріпленою до конкретної місцевості і міські бригади їздять по найближчих селах, мапа, яку доводиться тримати водієві в голові, лише зросла.

 — Я не знаю, шо там уверху вони думають. Бо від нас же мало завісить. А вони шо настроїлись, те і зроблять. Моя думка, що вони просто угроблять народ. Грошей нема — за шо лічиться? Я живу в селі, маю і город, і все, а як людина живе на балконі і має 1300 гривень пенсію? Там на Сході війна молодьож убиває, а тут медицина уб’є людей постарше, — каже водій.

 

На машину не нарікає: відколи у 2014 році отримали нові автівки, стало краще. Порівнює себе із водієм тролейбуса: сів та й поїхав. Каже, що медичним техніком бути готовий. А от без лікарів у бригаді, передбачає, може бути сутужно:

   Ну от нас тут викликали, тиск. А якщо викликають на тиск, приїжджаєш, а там інсульт. Я даже не знаю, що тоді фельдшер… Между нами кажучи, не кожен фельдшер може й кардіограму прочитати. Тому краще, щоб були лікарі.

Хвилин за 10 бригада повертається в авто. Питаю, чи, на думку лікаря, варто було їхати на цей виклик.

 — Звичайно. Якщо людину щось турбує, то її треба послухати, така наша професія, — відповідає він.

 — А якщо буде діяти розподіл викликів на екстрені та неекстрені…

 — Справа в тому, що там вже лікарів не буде у бригадах.

  Тобто вам все одно?

  Ну… так.

Проблискові маячки зі сиреною на зворотному шляху ні до чого. Пацієнтку до лікарні бригада не везе. А коли станеться реформа — везтиме. Тобто навіть не так: коли станеться реформа, до пацієнтки з високим тиском не приїдуть. Фельдшерка Ірина Ганчук каже, що для неї реформа нічого не міняє:

 Я як їздила на виклики, так і буду це робити. Просто вони стануть більш серйозними і більш рідкісними. А от населення саме не зможе впоратися зі своїм здоров’ям, якщо не буде відповідної роботи з боку сімейного лікаря. На нас буде покладено основне — госпіталізація, частина ж інших наших обов‘язків буде перекладена на сімейних лікарів. Коли ми приїжджаємо, нам дякують і кажуть, що не знають, як будуть без нас.

До лікарів звертаються, коли зле. Спілкування ж зі сімейним лікарем великою мірою мусить стосуватися попередження хвороб, а не лікування: він має консультувати щодо здорового способу життя, відслідковувати перебіг хронічних захворювань. Але все це має сенс, якщо звертатися, не чекаючи нестерпних станів.

Коли в центрі екстреної допомоги відмовляються їхати на виклик, пацієнти нарікають. Інколи пишуть скарги. Аргумент про те, що у багатьох випадках варто звертатися по допомогу куди-інде, не працює. Працює звичка. Звичка звертатися у швидку.  

Програм, за якими здійснюватиметься перекваліфікація фельдшерів на парамедиків, а водії на медичних техніків, ще немає. Парамедики не опановуватимуть принципово нових знань, матимуть навчитися протягом роботи на викликах діяти за чітким алгоритмом: що і за чим робити, як взаємодіяти з іншими службами.

Начальник Чернівецької станції швидкої медичної допомоги Сергій Паушак каже, що, цілком можливо, з часом виникне потреба переглянути склад бригад. Можливо, лікарі у бригадах не знадобляться. Можливо, не знадобляться і спеціалізовані бригади. Але цьому має передувати дещо інше: потрібні доступні ліки, пункти невідкладної допомоги при багатопрофільних лікарнях, просвітницька робота із людьми, створення симуляційних центрів, де би фельдшери, аби стати парамедиками, могли відтренувати потрібні навички, якісні дороги і превентивна медицина. Сергій каже, що реформа би мала сенс, якби до неї були готові:

  Я так зрозумів, що ми хочемо все, що стосувалося аспектів, атрибутики, назв Радянського Союзу, змінити. Якби у нас була система соціальних стандартів, економіка, дороги, звичайно, можна тоді копіювати європейську чи американську модель. Але якщо поняттям перенавчання підміняється поняття реформи, а інші підґрунтя не даються, це неправильно. Якщо забираємо лікарів, а лишаємо тільки людей зі середньою спеціальною освітою — це хіба підвищення якості? Коли ми вдягнемо на людину краватку, вона ж не стане культурнішою. Характер змін має бути системним. Реформувати швидку допомогу потрібно, пам’ятаючи, що ми рятуємо життя.

Диспетчерка ж приймає черговий виклик:

  Швидка. А від чого у вас болить печінка? Жирне, остре? Ну, ви ж знаєте, що вам це не можна, чого тоді їли? Дуже хотілося? Дуже хотілося, да? У вас є но-шпа дома? Можете випити таблеточку но-шпи. І перезвоните. До побачення.


Людмила Смоляр