4mama

4mama

Довірити дітей професіоналам. 5 міфів про виховання

815 0
Чернівецький психолог Наталія Царенко розвінчує міфи про виховання дітей.

Наталія Царенко уже десять років допомагає батькам знайти спільну мову зі своїми дітьми. Вона є автором майже двадцяти книг, присвячених як дитячій, так і дорослій психології, а ще, сама є мамою. «Твоє місто.Чернівці» поспілкувалося з Наталією про те, як поєднувати роботу та материнство, чому сучасні батьки стали менше гратися з дітьми та чим загрожує неприйняття підлітка як особистості.

Міф №1: Мамина робота – не вовк, а сім’ї – ворог

Жінки можуть поєднувати материнство і роботу. Але випадки є різними. Якщо у мами є можливість працювати і вона хоче вдосконалюватися професійно – це одне. А якщо немає варіантів і треба заробляти гроші – зовсім інше. Якщо вона має можливість з кимось залишити дитину – це один випадок. А коли мама залишає півторарічного малюка в садочку від безвиході – інший.

Це чудово, якщо жінка хоче чогось досягти. Вона ж не обов’язково весь свій час займає роботою. Коли мама задоволена собою, це позитивно впливає на дитину. У такому разі жінка не буде жертвою, не буде говорити, що вона закрита в чотирьох стінах і не може приділити час собі. Якщо матір щаслива, дитинка це відчуває.

Річ не в тім, скільки часу вони проводять разом, а наскільки цей час є якісним. Коли мама займається роботою, але проводить з дитиною час із задоволенням, дитина не втрачає нічого. Якщо ж мама від дитини тікає в роботу, тобто відчуває, що материнство – це не для неї, тут вже зовсім інша справа. Вона не просто не компенсує своєї відсутності, а віддаляється, чого дитина не може не відчувати.

Міф №2: Бити дитину треба

Якщо люди виросли в середовищі, де є нормою бити і застосовувати різні види агресії до дітей, то їм складно уявити виховання без фізичного насильства. Є люди, які абсолютно серйозно вважають: якщо малечу не бити, нічого хорошого з цього не вийде. І коли такій людині пояснюєш, що насильство породжує тільки насильство і по-іншому не буває, то вона просто не вірить. Хоча вона сама є тому прикладом – її били і вона б’є.

Наше суспільство є дуже різнорідним за стилями виховання. Є категорія людей, які не бачать нічого поганого в тому, щоб вдарити дитину, бо для них це є природнім. А є категорія людей, які вдаються до іншої крайності – ні в чому не обмежують своє чадо. І перше, і друге руйнує особистість дитини.

Якщо до дитини застосовувалось насильство, вона буде або насильником, або жертвою. А в парадигмі «роби все, що хочеш» з неї виросте людина, непристосована до життя в суспільстві. Вона буде нехтувати іншими людьми, не бачитиме їхніх особистісних кордонів, не розумітиме, що треба рахуватися з інтересами інших.

Міф №3: Підліток – це та ж дитина

Річ у тім, що підлітки дуже часто сприймаються нашим суспільством як недолюди. У них немає тих прав, які мають дорослі, і обов’язків теж часто немає. Як правило, від підлітків батьки щось вимагають, але це щось стосується тільки навчання. П’ятнадцятилітній підліток може бути відповідальним, може виконувати обов’язки і самостійно приймати рішення. Чому підлітковий вік вважається критичним? Бо дуже великий розрив між віком, коли дитина вже на щось претендує і віком, коли вона може реалізувати ці претензії.

У нас, на жаль, за законодавством діти не можуть працювати, якщо в них є така потреба і бажання. Вважається, якщо дитина працює, то живе в злиднях. А насправді, це означає, що вона просто є самостійною.

Ще одна проблема підлітків – батьки не встигають за змінами, які з ними відбуваються і довго вважають їх ще маленькими. Батьки продовжують повністю контролювати. І чим сильніша оця прив’язка, тим більше бажання у дитини її розірвати. Тоді діти вмикають протидію, перечать в усьому, в чому тільки можна.

Якщо ми хочемо, щоб у нашого чада не було проблем – треба більше йому довіряти. Я бачила багато дітей, у яких є проблеми в підлітковому віці саме через авторитарне виховання.

Міф №4: Краще довірити справу професіоналам

Сучасні батьки намагаються уникнути самостійної роботи з дітьми і передають це спеціалістам. Діток відводять в центри розвитку, на курси, записують у гуртки. Я зіштовхуюся з проблемою, що батьки не вміють гратися з дитиною, проводити з нею вільний час. Вони сподіваються, що якщо її віддати фахівцям, то всі проблеми вирішаться. Але це лише дві-три години на день, а важливим залишається і те, що роблять батьки вдома.

Батьки мають бути близькими з дитиною, а не тільки роздавати вказівки «як треба». Це не означає, що вони перестають займати позицію дорослого. Важливо, щоб батьки ставали партнерами для дитини і викликали довіру, а не просто були мамою і татом, які контролюють, чи все добре в садочку.

Міф №5: Можна надолужити в останній момент

Підготовка дітей до школи, зазвичай, дуже невротична. Батьки переживають, щоб дитина вступила в хороший навчальний заклад і розпочинають підготовку за рік до навчання. Це неправильно, бо дитина має нормально розвиватися із самого народження. Не треба за рік намагатися надолужити всі ті знання, які вона мала отримати за всі шість років.

Якщо з дитиною багато розмовляти, то вона отримує все, що їй потрібно для розвитку. Про рослини і тваринок, про пори року можна розповісти під час прогулянки. Навчити рахувати можна у формі гри. Ще дуже важливо відповідати на запитання дітей. Вони мають багато запитань у віці трьох-чотирьох років. Їх часто ігнорують дорослі, бо їм ніколи, а потім дивуються, чому дитина росте недопитливою, чому вона нічим не цікавиться. Тобто, якщо ми дитині не даємо адекватних відповідей на запитання, а просто відштовхуємо, то, відповідно, вона швидко втрачає пізнавальний інтерес. Дитина, яка йде до школи, не має бути вже обізнаною, вона має хотіти пізнавати.

Аліна Кувалдіна