Майстер досі живий. Як чернівецькі скрипки підкорюють світ

2328 0
У світі є щонайменше 180 унікальних інструментів, на яких написано «Чернівці». «Твоє місто» познайомилось із двома Володимирами, які їх створюють.

Фуршет

Це було на Різдво. Чернівецький симфонічний оркестр відіграв концерт. Після того організували фуршет. Один із тостів виголосили за здоров’я майстра, який виготовив скрипку для соліста оркестру. На фуршеті серед гостей був і тодішній мер Чернівців Микола Федорук.

А хіба майстер досі живий? — здивувався він.

Тоді йому розповіли про Володимира Солоджука, самоука, який робить скрипки.

Наступного дня Володимиру зателефонували:

 — Мер записав тебе на понеділок на прийом.

Навіщо? — не втямив одразу той.

Ну, можеш попросити, хай тобі дасть майстерню.

Володимир тоді виготовляв скрипки вдома на балконі. Але про майстерню мера не попросив. Натомість попросив про можливість учитися. Хотів стати майстром-професіоналом. Був січень 1996 року. А вже на початку травня Володимир приїхав у Кремону, маленьке італійське містечко, де більшість людей живуть тим, що виготовляють скрипки, і пробув там два роки. У 1997-му взяв участь у конкурсі скрипкових майстрів імені Страдіварі. Із чотирьохсот учасників посів сьоме місце.

Чому я йду

Колись у Кремоні жив майстер, який виготовляв скрипки. Через глаукому він осліп, а потім наклав на себе руки. У передсмертній записці написав: «Я йду, бо не можу робити скрипки», — розповідає Володимир.

Свої перші інструменти чоловік змайстрував на початку 90-х. Його вважали несповна розуму і радили знайти більш прибуткове заняття. Він розумів, що скрипками навряд когось зацікавить і навряд багато заробить, але за грошима не гнався.

Відтоді з’явилося щонайменше 180 скрипок, на яких викарбуване слово «Чернівці». Так заведено: на кожному інструменті майстер вказує своє ім’я, рік і назву міста, де його виготовив. Саме це і ще, звісно, виконавці, які грають на майстровій скрипці, — найкраща реклама. Якщо позначити на мапі, де ці скрипки тепер, можна охопити ледь не цілий світ.  Чоловік перелічує місця, імена й титули тих, хто грає на його інструментах. Замовники, каже Володимир, знаходяться самі.

—  Якщо щось стається з інструментом, який я виготовив, то поки живу, відремонтую його безкоштовно, — розповідає він.

Математик

Ні, в мене немає музичної освіти.

— А як сталося, що ви почали майструвати скрипки?

— Мене привабила математична точність.

Володимир Антонюк теж виготовляє скрипки, хоча здобув математичну освіту. Він ніколи не працював за спеціальністю, одразу після закінчення університету познайомився з Володимиром Солоджуком і став його учнем у скрипковому ремеслі. Відтоді минуло майже 20 років.

— Володю, де твоя медаль? — питає Володимир-учитель. Володимир-учень видобуває зі шухляди коробочку. — Ось, дивіться, яка медалька. Бронзова. А на ній — Пьотр Ілліч Чайковський. А крім того, ще 10 тисяч доларів премії дали.

Медаль і гроші це нагорода за третє місце у Міжнародному конкурсі скрипкових майстрів імені Чайковського, що відбувся у Москві понад десять років тому. Скрипку, яка допомогла Володі Антонюку стати лауреатом конкурсу, він назвав «Лучія».

Тепер чоловік працює у майстерні при філармонії. На виготовлення однієї скрипки витрачає приблизно два з половиною місяці. Якщо менше, каже, може забракнути якості, довше, не вигідно. Два з половиною місяці, однак, це якщо працювати по вісім годин на день. Коли ж настрою на роботу немає зовсім, Володимир може зачинити майстерню і піти. Втім робить так нечасто.

Пічка

—  Колись я питав свого вчителя, як установити ціну на скрипку. Він мені сказав: «Залежно від того, наскільки ти голодний. Якщо в тебе черга, то можеш підвищувати ціну. А якщо ніхто не купує, то віддаси за стільки, за скільки куплять». Я свою першу скрипку віддав за те, щоб мені в майстерні зробили пічку, — розповідає Володимир Солоджук.

На запитання про те, скільки його вироби коштують нині, відповідає неохоче. Радить заґуґлити. Каже, що китайські серійно виготовлені інструменти можуть коштувати 50 доларів, а італійська скрипка в середньому 40 тисяч. Позаяк скрипки потрібні не всім, а конкуренція на ринку велика (у самій лише малесенькій італійській Кремоні живе півтисячі майстрів), доводиться і пильнувати за якістю, і не завищувати ціну.

Володимир порівнює роботу з ескалатором, який їде вниз, а людина мусить підніматися ним угору. На такому ескалаторі спробуй-но зупинися.

—  От ви в своїй журналістиці яку статтю хочете написати? питає мене.

—  Хорошу, — відповідаю не вагаючись.

—  От і я хочу зробити хорошу скрипку. Тільки ви напишете добре, і хтось інший напише добре, і ці тексти не можна буде порівняти. Кожен із них матиме свій відтінок. Те саме і зі скрипками, — розтлумачує Володимир.

Каже, що критерій якості у скрипки один: струна, затихаючи, повинна звучати вище і вище. Скрипка ж потрібна для того, щоб звук підсилити. Але не спотворити.

Муха

Окрім майстрування скрипок, Володимир Солоджук разом зі своїм учнем Володимиром Антонюком в будинку органної музики налаштовують орган. Робити це можна тільки в парі: одна людина має сидіти за органом і натискати на клавіші, а інша власне налаштовувати його.

Усього в органі три тисячі шістсот труб. Налаштовувати їх потрібно перед кожним концертом. На щастя, не всі, а тільки ті, які звуться язичковими. Таких значно менше. Є й такі, які налаштовують раз на десять років, або за потреби. Протягом концертів Володимири також обов’язково пильнують: раптом перестане звучати чи розлаштується якась труба, вони готові усунути причину.

Одного разу сталося саме так. Виявилося, що отвір при основі труби забився дохлою мухою. Поки її не витягли, повітря не могло надходити у трубу.

Також труби розлаштовуються від того, що запорошуються. Тоді їх треба розібрати і протери або й промити водою. Погано на звучання впливає перепад температур: деякі труби такі чутливі, що розлаштовуються навіть від тепла рук, тому майстри, перш ніж до них торкатися, вдягають спеціальні рукавиці.

До того, як почав налаштовувати орган і майструвати скрипки, Володимир Солоджук працював на заводі «Вимірювач», де робили деталі до ракети SS-20.  

Одна імперія

Коли у 90-х Володимир Солоджук був у Кремоні, президент асоціації скрипкових майстрів запитав його:

—  Слухай, Володю, де ти живеш? Покажи мені пальцем на карті.

—  Отут, відповів той.

—  А ти знаєш, що Страдіварі у вас дерево брав? Коли Австрія захопила північну Італію, ми фактично жили  в одній імперії.

Скрипки виготовляють із клена-явора, а дека з ялиці. Володимир каже, що найкраща ялиця для цього карпатська. Однак нині деревину для музичних інструментів в Україні не заготовляють.

—  Знаю лиш одного чоловіка, він приїхав у Франківськ із Москви. Десь біля Верховини ріже дерево на інструменти. Продає у Франкфурті-на-Майні, — каже майстер, — Ми живемо на грошах, але просто марнуємо це.

Заготівлею дерева для музичних інструментів займаються спеціальні фахівці. І це не легше, ніж змайструвати саму скрипку.

Для того, щоб з дошки вийшла скрипка, деревина має бути правильно підібрана, зрубана, витримана і оброблена. Рубати потрібно з грудня до січня, коли дерево отримує щонайменше поживних речовин. Сушити його в печі не можна. Потрібно наколоти, обтесати і обробити з торців розплавленим парафіном. Зберігати без сонця від трьох до п’яти років.

—  Отака дощечка коштує 150 євро, бачите? — показує Володимир шматок кленової деревини. Каже, що менше дерево встигає вирости за рік, то краще. Тоді річні шари розташовуються щільніше, і деревина стає міцнішою. Але для цього дерево має рости в суворих умовах. Карпатські, мовляв, для цього ідеальні.

Однак до кінця зрозуміти, наскільки дерево якісне, можна лише в процесі роботи. І це щоразу несподіванка.

Володимир каже, що зі скрипками все по-чесному: береш у руки одну, другу, третю і чуєш, в чім різниця. Скрипаль, однак, повинен думати тільки про музику, ні про що інше. Про усе ж інше має попіклуватися майстер. А саме зробити хорошу скрипку.

Людмила Смоляр

Фото: Ярослава Дерев`янко

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.