Музей як жінка. Що відбувається у домі Кобилянської

672 0
Чим живе будинок, в якому жила Кобилянська та як це — 30 років працювати на її благо.

 Люди приходять, приходять. Ми аж так це питання не досліджуємо, звідки і хто їх сюди направляє. Хтось навмисне приходить, хтось  випадково. А нам що? Ми працюємо на благо Кобилянської! 

13 адрес за 50 років життяу Чернівцях змінила Ольга Кобилянська. Це завжди були орендовані приміщення. І тільки один єдиний будинок став її власним. Його вона придбала за літературний гонорар у брата Максима.

Щоб увійти, чекаємо 15 хвилин, поки просохне підлога. У двох меморіальних кімнатах — кабінеті та спальні письменниці, де нині все таке саме, як і за її життя, щойно прибрали. Чекаємо у кімнаті, яка Кобилянській служила ванною. Тепер тут замість ванни робочий стіл Юлії Миколаївни, наукової працівниці музею, яка разом з іншими працює на благо Кобилянської.

10 гривень коштує вхід у музей для учнів і студентів, вони і є найчастішими відвідувачами; 20 гривень — для всіх інших людей. 60 гривень — вартість екскурсії. Нині її проводять навіть одній людині, а раніше — не менше 15. Музей не заробляє і не має цього на меті.

— Музей існує, тому що існує. Навіть Лувр сам на себе не заробляє. Усі кошти йдуть на комунальні потреби та на зарплати. Дуже мало йде на експонати, — говорить Юлія Миколаївна.

Будинок Кобилянської чималий — п’ять кімнат, кухня і ванна. Письменниця жила тут із родиною прийомної доньки Олени— її чоловіком та їхніми двома синами.

У перших двох кімнатах зберігаються книги з особистої бібліотеки Ольги Кобилянської, серед них рідкісні видання як української, так і світової класики. Тут можна відшукати Шевченка, Гете, Байрона в оригіналі  На стінах — малюнки письменниці.

— Зазвичай екскурсія триває до 45 хвилин. Є допитливі відвідувачі, яким можна годину і дві розповідати. А коли зі шкіл приводять першокласників, екскурсія автоматично стає коротшою, — розповідає наукова працівниця музею Анна Вікторівна.

Вона заводить нас до робочого кабінету Кобилянської. Тут залишились її особисті речі, фотографії, листівки. У рамці під склом засушений букетик едельвейсів — її улюблених квітів, які вона назбирала у румунській Кимполунзі. Поруч зберігається пляшка з морською водою, яку їй привезла подруга, румунська художниця з Константи. Кобилянська все життя хотіла поїхати на море, але так і не реалізувала цю мрію. Тут серед численних експонатів і особистих речей зберігається щоденник, який письменниця вела німецькою мовою.

У родині Кобилянських завжди по-особливому ставилися до музики. Пісенники переписували і батько, і брат, і сама Ольга. А ще майже всі члени родини грали на якомусь інструменті, дехто гарно співав. Сама Кобилянська грала на цитрі, дримбі та фортепіано. Родинні пісенники, фортепіано, цитра зберігаються в цій кімнаті.

Остання кімната будинку спальня. Тут залишилось ліжко письменниці, диван, дзеркало і особисті речі.

У меморіальній частині музею нічого не змінюється. В цьому і є цінність музею — залишати все недоторканим. До експозиції літературної частини музею інколи щось додаємо. Наприклад, її твори перевидаються, або поштова марка із нею виходить, — говорить Анна Вікторівна.

У 2013 році на ремонтні роботи у музеї виділили 300 тисяч гривень з обласного бюджету. За ці кошти здійснили поточний ремонт приміщення, відновили браму, реставрували зали музею та встановили автономне опалення. До цього капітальний ремонт робили майже три десятиліття тому.

— Звісно, що грошей бюджетним установам недостатньо виділяють. Та й їх ніколи достатньо не буває, бо музей, як жінка, — каже Юлія Миколаївна.

— Ремонт у музеї роблять, коли стоїть питання, підпирати стелю чи ні,— говорить доглядачка.

Вона не називає свого імені. Каже, не має права говорити з відвідувачами. Її робота — стежити, аби ми нічого не поцупили.

— Ви чули, що минулого тижня в Києві викрали погруддя Лесі Українки з фасаду музею? Так ось, у нас перли ще до них!

Доглядачка розповідає, як близько двох років тому з меморіальної дошки письменниці вкрали металеву скульптуру Ольги Кобилянської. Припускає, що здали на кольорові метали.

За часів Кобилянської у цьому домі розмовляли трьома мовами. Тепер однією — екскурсії проводять тільки українською. До 150-річчя з дня народження Кобилянської замінили наліпки під експонатами з російської мови на англійську. Тепер іноземцям простіше орієнтуватись у музеї. А приходять сюди і італійці, і румуни, і німці.

У музеї працює 10 людей: завідувач, двоє наукових працівниць, двоє доглядачок, двірник, три сторожі і прибиральниця.

Анна Вікторівна, яка показувала нам будинок, працює тут з 1986 року. Музейну кар’єру вона починала у Краєзнавчому музеї, потім трохи працювала у музеї Юрія Федьковича. Відтак 34 роки вже працює на благо Кобилянської.

— Я люблю у цій роботі стабільність, — каже вона.

— Музей засмоктує! — додає доглядачка.

— Ось і гумор у нас старовинний…

— Не старовинний, а радянський!

У музеях переважно працюють жінки, розповідає доглядачка. Музей Кобилянської не виняток.

— Ну який поважаючий себе чоловік буде працювати за три тисячі?

— Але ж жінки працюють, — відповідаю я.

— У музеях нема феміністок.

— А Кобилянська була феміністкою? —запитую.

— Кобилянська була!

Відомо, що саме у Чернівцях феміністичні погляди Кобилянської посилились.Вона писала, що їй «хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності».

— Чи думала я про іншу роботу?Мабуть, ні,— каже Анна Вікторівна.

— А якщо музей закриють? — запитую.

— Та ви що? Музей — то є державна інституція, а державні інституції не закривають.

Коли до будинку Кобилянської ніхто не навідується, працівники займаються науковою роботою: досліджують творчість письменниці, публікують статті, планують виставки. Ось так 30 років досліджують Кобилянську. Та хіба це багато для такої постаті?
 

Христина Гаврилюк

Фото: Володимир Гуцул

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Репортаж Твого міста