Ми — не сірі миші. Як працює Чернівецька бібліотека імені Івасюка

1296 0
Навіть якщо прийти сюди з маленькими дітьми, тут знайдеться, що почитати і як провести час.

«Люди звикли, що бібліотекар тихенький, скромний, з хвостиком чи дулькою на голові, в окулярах. Така собі сіра мишка. Так от, ми давно не такі. Ми не сірі миші», — розповідає директорка бібліотеки Наталія Філяк. Раніше, каже жінка, люди реагували ледь не зневажливо, коли дізнавалися, що хтось працює бібліотекарем. Зараз — позитивно. Наталія може порівняти «зараз» і «раніше», бо ж почала працювати в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка 28 років тому.

Найбільша втіха для бібліотекаря, каже Наталія, — це читацька вдячність: «Коли дякують за книги, які ти порадила, виростають крила. Хоч бери і сама щось напиши для цих людей». А ще вона тішиться, коли молоді читачі і читачки цікавляться класикою. Мовляв, нею тепер, на відміну від сучасної літератури, цікавляться рідко. На думку Наталії, кожен бібліотекар має бути психологом. Або й психотерапевтом. Часом описані в книгах ситуації читачі переносять на своє життя і запозичують з них моделі поведінки — вчиню так, як героїня цієї повісті. Тому психотерапевт-бібліотекар має зрозуміти і відчути, яка книга була б найбільш помічною для конкретної людини в конкретний момент, каже Наталія. Для цього ж із читачами потрібно говорити, спілкуватися, слухати, і то зовсім не завжди про літературу.

«Якби мене запроторили в якийсь відділ, де б не треба було працювати із читачами, я би, може, й не залишилася в бібліотеці на все життя, — розповідає жінка. Читачі також приходять в бібліотеку не лише за книгами, а й за спілкуванням, якого бракує: — Інколи це люди одинокі чи похилого віку. Розповідають про своє життя, якісь історії, то кумедне, то повчальне».

Якщо ж людина записана в бібліотеці, але давно не навідувалася, їй телефонують і питають, чи вона, бува, не хоче, аби книги їй принесли додому. Здебільшого так роблять із людьми літнього віку. Ця послуга зветься «книгоношення».

За 28 років, що Наталія працює в бібліотеці, тут змінилося «практично все».

«Раніше ми знали, які в нас плани і завдання, і не виходили за рамки. Це не було прийнято. А тепер політика бібліотеки така, що ми всіх закликаємо креативити», — розповідає жінка. Креативність полягає в тім, аби привабити людей до книг і читання найрізноматнішими способами (навіть гасло бібліотеки — «Читай, формат не має значення»). Тут проводять зустрічі з авторами, вечори пам’яті письменників та інших видатних буковинців, декламують вірші і грають на музичних інструментах, роблять аудіо- і відеоподкасти, влаштовують тематичні вечірки.

Поєднання слів «вечірка» і «бібліотека» спершу бентежить. Але тут і справді вважають, що заходи мають відбуватися в невимушеній атмосфері.

«Знаєте, як було раніше: статичні помпезні заходи. А ми тепер стараємося бути відкриті і демократичні. Можна побути на заході, вийти в коридор, поспілкуватися, ходити з кавою», — каже Наталія Філяк. Торік на вечірці до Дня святого Валентина вона перебралася на ворожку. До неї вишикувалася довжелезна черга: всі прагнули, аби їм поворожили на книжках.

Такі тематичні вечірки іноді тривають до пізнього вечора. Але бібліотекарки здебільшого не сприймають свою роботу у форматі від дев’ятої до шостої. Хоча керівництво не може примусити їх брати участь у заходах у позаробочий час, більшість працівниць і працівників роблять це охоче.

«Залишаємося допізна, а потім додому їдемо на таксі, витрачаємо гроші, але задоволені, що провели класний вечір, що стільки людей нас відвідало», — розповідає Наталія Філяк.

Проводять заходи і на вихідних, аби більше людей мали змогу прийти. Попри те, що лінь і бажання полежати вдома перед телевізором — велика спокуса, на бібліотечних подіях відвідувачів не бракує. Неочікувано для самих працівників, збирається публіка різного віку, приходять люди з дітьми. Бібліотека перетворюється на майданчик, де можна не просто читати чи позичати книги, а й спілкуватися, знайомитися і розвиватися.

Окрім звичайних вікон, в бібліотеці є «Вікно в Америку» — центр, де вивчають англійську мову. Тут на волонтерських засадах викладають носії мови Шон і Кетрін, а також студентки кафедри англійської мови ЧНУ імені Юрія Федьковича. Торік розробили окремий курс англійської для працівників поліції, адміністративного суду і держслужбовців. Для кожних потрібна окрема, специфічна мова.

Також у бібліотеці проводять безкоштовні курси румунської. А ще навчають людей мислити критично, або практикувати здоровий спосіб життя. Такі курси проводить «Відкритий університет для дорослих», куди приїздять викладати тренери з різних міст України.

На бібліотечному сайті регулярно сповіщають про заходи. Якщо стежити ретельно, можна знайти для себе щось цікаве: від вебінару про впровадження УДК в діяльність бібліотек до поетичних марафонів.

Бібліотека інтенсивно співпрацює з громадськими організаціями, каже Наталія Філяк, бо саме від них, як і від громади загалом, може залежати доля книгозбірні. «Ми стараємося бути корисними громаді, і я думаю, що якби якась загроза нависла над бібліотекою, громадські організації стали би нашими захисниками», — каже жінка.

У бібліотеці можуть впливати на те, які книги отримають від держави. Коли читачі звертються за книгою, якої немає у фонді, бібліотекарки вписують її у спеціальний зошит. А потім, за допомогою програми «Українська книга» чи державної програми щодо здійснення придбання українськомовних видань для поповнення фондів публічних бібліотек, переказують державі свої побажання. Що вже ті побажання довго втілюють, а фінансування на закупівлю нових книг виділяється лише наприкінці року, — інше питання. У бібліотеці вважають, що зв’язок читач-книгозбірня-видавництво все ж кращий, ніж закупівля будь-яких книг на невідомо чий смак.

А от списують видання за критерієм зношеності. Найчастіше це трапляється із книгами, які видають на руки, — вдома їх зачитують. А ще літературу декомунізують.

Загалом, діє правило, що списувати книг можна не більше, ніж отримувати. Хоча й тоді, коли надходжень мало, бібліотекарі беруть на себе відповідальність і прополюють фонд. «Велике навантаження і на підлогу, і на стелі, і на стіни. Будівля у нас старовинна, побудована ще в австрійські часи. Тому ми маємо її оберігати, трошечки розвантажувати фонди», — каже Наталія Філяк.

Якщо списані книжки непридатні до вжитку, їх віддають на макулатуру. Якщо ні, то продають за символічні гроші просто таки перед будівлею бібліотеки. На виручені кошти поповнюють фонд новими.

Буває, що читачі гублять, забувають чи не хочуть повертати позичені книги. «Трапляється, що приходять і кажуть: “Ви знаєте, я вам цю книжку не віддам”. Готові платити десятикратну вартість, і з такими людьми вже нічого не можна зробити», — каже Наталія. Щоб компенсувати збитки від поцуплених книжок, для всіх бібліотекарів діє офіційне правило: звільняючись, вони залишають 30 відсотків зарплатні.

У відділі мистецтв охочі можуть грати на фортепіано. Інколи, каже завідувачка відділу, приходять навіть розучувати п’єси. Таких відвідувачів просять вправлятися здебільшого на вихідних, аби не заважати іншим.

У відділі іноземної літератури, крім як визирнути у вікно і побачити Америку, можна друкувати на 3D-принтері. Його купили за грантові кошти, і кажуть, що скористатися ним можуть усі охочі. А от у відділі економічних, технічних та природничих наук, буває, дегустують мед чи вина, — то партнери відділу, представники агрофірм, проводять тут формальні і менш формальні зустрічі.  Натомість молодь приходить у цей відділ за книгами про Стіва Джобса й Ілона Маска, каже завідувачка відділу: «Хто вчиться на програміста, читають про програмування, стартапи, про те, як стати успішною людиною». На запитання, чому би не читати про це в інтернеті, відповідає, посилаючись на відгуки самих читачів: мовляв, вони розповідають, що електронні ресурси — це інструмент накопичення інформації, а друковані потрібні для задоволення.

Щовівторка об 11-й годині в кабінеті директорки бібліотеки збираються завідувачі відділів. На нарадах обговорюють події минулого тижня і планують заходи на наступний. «Іноді пух і пір’я летить, кожен доказує свою думку», — розповідає Наталія Філяк. Вона вже 28 років працює в цій бібліотеці, з 2017 — на посаді директорки.

Відколи почала директорувати, Наталія спілкується із читачами хіба під час заходів, які проводять у бібліотеці. Однак постійні відвідувачі пам’ятають жінку ще з тих часів, коли вона видавала книги: «Інколи до мене підходять люди і кажуть: “О, я пам’ятаю, ви працювали на абонементі. Ви така молода була, і чолка у вас була, як вертольот”».

Хай там як, вважає Наталія, головною в бібліотеці лишається книга. Щоб її популяризувати, доводиться триматися в тонусі: «Колись так було: відпрацював своє і пішов. Це, напевно, не так від людей залежало, як від системи. Коли ж починаєш відчувати, що або працюєш і будеш потрібен людям, або не працюєш і станеш нікому не потрібен, доводиться мобілізувати всі сили», — міркує директорка.

Свої улюблені книги жінка перечитує безліч разів. Дехто сприймає це з подивом.

 

Людмила Смоляр

Фото авторки