Під Drum'n'bass. Як дизайнерка Анна Стьопіна створює обкладинки для книг

1575 0
Як у книг чернівецького видавництва з’являється обличчя.

За майже чотири роки роботи дизайнеркою Видавництва 21 вона створила близько ста книжкових обкладинок. Зараз на створення однієї такої йде два-три тижні, але була обкладинка, яку намалювала за ніч. Дизайнерка Анна Стьопіна, співзасновниця дизайн-студії «Cukor» розповіла «Твоє місто. Чернівці» про те, чому не існує нереальних запитів та як зобразити теорію множин.

З чого починається обкладинка

З тексту. Я отримую книгу в електронному вигляді і починаю читати. Мені подобається читати, коли я можу собі дозволити паузу в робочому дні. Просто виходжу на вулицю, сідаю на лавицю і читаю. За ту годину читання відбувається якась магія – не існує іншого світу поза книгою.

Моєю особистою трагедією є те, що я майже не читаю друкованих книжок. Я маю багато таких, але усі читаю ще до друку.

Так от, я читаю, роблю помітки, скріншоти найважливіших моментів. Часто вже з перших сторінок книги я знаю, як має виглядати обкладинка. Буває й по-іншому: можу прочитати книгу, придумати щось, але процес не йде. Ніколи не передбачиш, як станеться з новою книгою.

Я маю за правило переночувати із книгою. Перше, що я згадую вранці, і є асоціацією із нею. Мені часто сняться ідеї обкладинок, тому я й люблю спати з книжками.

Читаю в тиші, аби нічого не відволікало. А вже коли малюю, слухаю таку важку музику, що ніхто не в силі перебувати поруч. Я працюю під Drum'n'bass. З боку це виглядає дивно: сиджу на підлозі, вмикаю музику на максимальну гучність, одягаю навушники,біля мене горнятко чаю, ноут, кіт – починаю роботу. Можу працювати п’ять-шість годин у фотошопі та ілюстраторі. Навіть не відволікаюсь, тільки змінюю позиції тіла. Найбільше люблю працювати вночі та на вихідних, щоб ніхто не відволікав.

О, це воно!

Як тільки приступаю до роботи, намагаюсь насамперед одразу покінчити з усілякими нудними механічними операціями – розмірами, штрих-кодами і таким іншим. Коли це позаду, стаю спокійнішою і починаю наступний етап.
Важливо зупинитися саме в той момент, коли на 100 % задоволена результатом, тоді в голові щось вмикається і ти розумієш: «О, це воно». Є випадки, коли терміново треба здати обкладинку, а я відчуваю, що вона неідеальна. Тоді беру хоча би один додатковий день, щоб удосконалити її.

Те, наскільки влучним буде концепт твого графічного бачення тексту, складає приблизно  50% успіху. Все інше – вдала комбінація образів та кольорів, які потраплять просто в серце та очі конкретного читача, який є цільовою аудиторією саме цієї книги.

Два-три тижні достатньо, щоб зробити обкладинку. Деякі навіть з першого разу виходять. Та й мені дуже щастить із замовниками, мої роботи майже завжди без правок – бачення автора збігається із моїм. Іноді ми обговорюємо концепт завчасно, але зазвичай намагаюсь цього не робити: ідеї лякливі.

Коли немає натхнення, я подорожую. Шукаю різні образи, схожі на ті, про які йдеться у книзі: об’єкти, місцевості, описані у книжці, передивляюсь архівні матеріали. Часто сама роблю знімки, а потім обробляю їх у графічних редакторах.

«Акварелі» Лідії Осталовської у перекладі Андрія Любки – це єдина книжка, обкладинку до якої я намалювала за один вечір. Я тоді перебувала із одним проектом у німецькому місті Любек і паралельно працювала над книгою. Саме там прийшло натхнення.

А чому б ні?

Мені завжди була цікавою така робота, для мене це одна із вершин дизайну. Ти ніби стаєш парфумером – із великого тексту дістаєш якусь консистенцію і переносиш її на обкладинку.  Мені подобалося колажувати, створювати щось нове. Першим моїм досвідом роботи у дизайні була розробка футболок для українсько-німецького культурного товариства Gedankendach, відтак я стала їхнім дизайнером.

«Аню, я бачив Ваші роботи і вони мені сподобались, чому би не спробувати зробити для нас обкладинку?», – до  мене звернувся власник одного із чернівецьких видавництв. Тоді мій робочий день був повністю завантажений і я взагалі не мала вільного часу. Я розуміла, що погодитися на таку пропозицію просто нереально. Але у такі важливі моменти розставляєш пріоритети. І саме тоді ти думаєш: «А чому б ні, варто спробувати». Так спонтанно все й почалось.

Моєю першою книжкою був «Імператор/Шахіншах» польського репортера Ришарда Капусцінського, ми її зробили влітку 2014 року. Спочатку вона важко мені давалась: тільки, коли я почала працювати, то зрозуміла, який об’єм робити треба виконати. Я мала три тижні і чітко виставляла собі дедлайни. Все ж встигла.

Пам’ятаю, як хвилювалася, коли уже здавала обкладинку. Її затверджували і перекладачі, і редактори, і власник видавництва – усі ті, хто працював над книгою. Перша обкладинка їм сподобалася, були лише дрібні правки. З того часу ми співпрацюємо. Я була неймовірно щасливою, коли вперше тримала в руках книгу зі своєю обкладинкою.

Не існує нереальних запитів

Перш за все, книга має бути привабливою. Ти маєш хотіти взяти її до рук. Тут важливу роль відіграє як сама композиція обкладинки, так і її кольорова гама. 

Майже усі мої роботи – це книги чернівецького Видавництва 21. Також співпрацюю із Івано-франківським видавництвом «Discursus».

Моя улюблена обкладинка у «Азартних ігор з долею». Я прочитала книгу за півдня.

Це філософський детектив хорватського письменника Іво Брешана, від нього нереально відірватися. Після прочитаного я була такою щасливою, думала: «Зараз як намалюю!». Але тут виникла проблема – книга мені настільки сподобалася, що я боялася помилитися, тому копала й копала далі. Щоб намалювати цю обкладинку, я перерила усю вищу математику, і зрештою вирішила зобразити на обкладинці певне графічне втілення теорії множин. 

У книзі п’ять персонажів є свідками певних подій, на перетині їхнього сприйняття вибудовується єдиний сюжет твору. Сам детектив натякав на щось математичне,  я знала, що у будь-якому випадку знайду у царині чисел те, що пасує змісту книги найбільше.

Ідеальна книга для подорожей – «Комо» сербського письменника Срджана Валяревича у перекладі Андрія Любки. Ця книга легка і глибока водночас. Коли її читаєш, виникає таке відчуття, ніби ллється вино. Хоча,  у книзі, насправді, йдеться про дуже не прості часи.

Одного разу я мала незвичне замовлення: перекладач автобіографічної книги наполягав намалювати на обкладинці зображення мертвого тіла художника… І я це зробила, але провела чимало маніпуляцій, аби обкладинка виглядала естетично. Тепер я знаю, що не існує нереальних запитів. Все можливо, треба лише змінити підхід.

Насититися усім

Завдяки цій роботі, я розвиваюся у несподіваних для мене напрямках, досліджую багато нового. Наприклад, треба більше дізнатися про Хорватію або про війни на Балканах. Читаю, переглядаю фільми, аби насититися цим усім.

У моїй роботі, як і у будь-якій іншій, потрібно завжди розвиватися, опановувати нові техніки, слідкувати за світовими тенденціями.

Зараз я працюю над трьома обкладинками. Зазвичай стараюся такого не робити, бо в голові може бути лише одна книга, решта – на черзі. Уже є близько ста книг із моїми обкладинками.

Ще з уроків зарубіжної літератури у школі полюбляю прийом потоку свідомості. Обожнюю Кафку, вірші Бодлера. Моя улюблена книга – «Вежа з чорного дерева» Джона Фаулза. Насправді хорошим, на мою думку, можна вважати той витвір мистецтва, від якого перехоплює подих. І тут неважливо, у позитивному чи негативному сенсі це відбувається. Те, що примушує по-справжньому відчувати – плакати, кричати, дивуватися, сміятись – розвиває тебе. 

Іванна Аннин

Фото: Марія Ємельянова

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.