«Рятувальники приїхали без води». Репортаж із пожежної частини

1088 0
Як працює найстаріша пожежна частина у Чернівцях.

Пропускний пункт до частини, через який може пройти не кожен відвідувач, макет бочки, що своїм виглядом повертає до австро-угорської доби та величезний гараж із надписом «Запобігти, врятувати, допомогти».

– Ви перебуваєте на території найстарішої пожежної частини у Чернівецькій області, – зустрічає мене рятувальник Михайло Степанович.

Пожежна частина на вулиці Лесі Українки є однією з чотирьох, що функціонують в місті. Вона обслуговує частину міста від Прута вулицею Головною до Майдану та район Роші.

На вході до гаража прикріплені залізні голови коней. Раніше тут жили живі коні: у самому приміщенні були розташовані жолоби, а на вулиці – чотири кінних упряжки. Пожежники із сім’ями жили місяцями на території частини. Стояла дозорна башта, з якої пожежник спостерігав за околицями. Якщо бачив вогонь, бив у дзвони, рятувальники одразу запрягали коней та їхали на допомогу.

Тепер пожежна частина функціонує по-іншому. «Твоє місто. Чернівці» дізнавалось, як саме.

На початку 40-х років минулого століття частина отримала американські автомобілі Ford. Кажуть, були навіть парові автомобілі, але зникли після війни. Зараз у гаражі частини стоять п’ять пожежних автомобілів: «MAZ», який отримали торік, а також «МАN», «ЗИЛ», автодрабина та «Газель», які залишились ще з радянських часів.

 Кожна машина обладнана по-своєму. До прикладу, пожежна автодрабина має довжину в 30 метрів, а її підйом сягає дев’яти поверхів. Саме на ній рятують людей у багатоповерхівках,– розповідає Михайло Степанович.

Автомобіль першої пожежної допомоги марки «Газель» має спроможність швидко рухатись і є зручним на вузьких вуличках Чернівців.

Михайло Степанович відчиняє двері та показує, що всередині автомобіля.

– Тут є місця для п’яти людей: водія за кермом, збоку зазвичай сидить керівник гасіння пожежі, а позаду троє пожежних. Найменш підготовлений із них сидить посередині.

Коли лунає сигнал тривоги, черговий караул швидко прибігає в гараж, на цей момент їхні пожежні костюми вже складені, тому вони хутко одягаються. На це витрачають всього хвилину.

– Кожен із нас має при собі спорядження на поясі. Це кобура, топірець, карабін та рукавиці. Затягуємо ремінь, надягаємо пояс та каску, вона стійка до високих температур.

Усі збираються біля автомобіля, керівник пожежі повідомляє адресу пожежі.

– Раніше ми користувалися GPS-навігацією, але на картах не завжди можна було знайти адресу, адже назви вулиць оновлюються. Тому ми створили власні карти із позначками, де шукати гідранти з водою, – каже Михайло.

Коли рятувальники прибувають на місце пожежі, через переносну станцію, яка є всередині автомобіля, доповідають про пожежу: кажуть, чи потрібна допомога та чи є постраждалі.

У пожежній «Газелі» також є спеціальні інструменти – бензоріз для розпилу металічних та залізно-бетонних конструкцій, бензопила. Також є дихальні апарати, які надягають для роботи в задимленому приміщенні, час захисної дії яких складає до 30 хвилин.

– У дихального апарата є маска із лямками. Також є манометр, щоб знати, скільки часу рятувальник перебуває у задимленому середовищі. Вага дихального апарата складає 16,5 кілограмів, якщо він металічний, то 25-30 кілограмів, – розповідає Михайло.

Якщо раптом тиск дихального апарата падає до 50, лунає спеціальне сповіщення для пожежного, що потрібно виходити на повітря.

Кажуть, що ця рятувальна машина вміщує 1000 літрів води та 70 літрів піни. Якщо вода закінчується, то використовують пожежні гідранти. В автомобілі є дві колонки: австрійської доби, яка відкриває гідранти у старій частині міста, та московського типу, яка відкриває гідранти на решті території міста.

– Напірні рукава, тобто шланги, мають стандартну довжину в 25 метрів.

– Важко втримати? – запитую.

– Під великим тиском – так.

Рукав пропускає 40 літрів води, якщо використовують декілька рукавів, вода швидко закінчується.

– Люди зазвичай не знають, який великий літраж води має машина. Говорять, що пожежні приїхали без води. Такого не буває!

Старший лейтенант Василь витягує із автомобіля великі ножиці-розмикачі, тут їх називають щелепою.

– Вони передбачені для аварійно-рятувальних робіт. Одна частина ріжуча, а друга –розтискаюча. Це я вам показую механічні, а ще є із насосними станціями, – каже він.

Позаду автомобіля є насосний відсік, з якого водій подає воду.

– Подається 20 атмосфер, тобто 20 літрів на секунду, – розповідає рятувальник.

На іншій стороні автомобіля можна побачити переносні пінні баки, один такий бачок має 10 літрів, діелектричні ножиці для перерізання кабелів та дротів, вогнегасники, електропила та мотопомпа.

– У  яких випадках гасять пожежу піною? – запитую.

– Піною гасять легкозаймисті речовини, наприклад, керосин, лаки, розчинники, – відповідає пожежник.

Бойовий караул заступає на чергування на добу о 8:00. У пожежній частині є спальне приміщення, зона для відпочинку, кухня та кімната для навчання.

– Тут ми малюємо різні схеми пожежогасіння та повторюємо все. Рятувальник має бути психічно та фізично стійкими, бо бувають різні випадки. Коли я виїжджав вперше в житті, загинула людина, – говорить Михайло.

Перший виїзд ніколи не забувається, зазначає він.

На дверях пункту зв'язку частини надпис: «Стороннім вхід заборонений». На стіні у кабінеті висить велика карта міста. Диспетчерка караулу увесь час сидить за телефоном, якщо отримує виклик, одразу повідомляє керівника гасіння пожежі.

– Перед виїздом диспетчерка повідомляє, яка погода. Якщо на вулиці йде дощ, то для водія в гаражі засвічується одна із спеціальних позначок,– каже рятувальник.

Рятувальники одразу виїжджають за викликом.

Ярослава Дерев’янко

Фото Володимира Гуцула

 

Репортаж Твого міста