В інтернатах і дитячих будинках є багато дітей, яких ніколи не візьмуть до нової сім’ї через те, що вони не мають необхідного статусу або їхня анкета не така приваблива для усиновителів. Участь держави у вихованні таких дітей завершується, коли їм виповнюється 16 років, і часто вони не готові жити в соціумі. Щоб вирішити цю проблему, в Україні чотири роки тому запровадили наставництво для дітей, позбавлених батьківського піклування. Tvoemisto.tv розповідає, що таке наставництво і як воно показало себе за 4 роки.

28-річна львів’янка Юлія Прийма вже майже рік є наставницею. Каже, що шлях до цього був довгим. Все почалось у 2014-му році, коли вона працювала в благодійному проєкті і відвідувала різні сиротинці.

«Тоді я вперше на власні очі побачила, як організоване життя дітей-сиріт. В усіх закладах діти були немов однією командою, без виокремлення кожного гравця. У спортивній грі це справді добре, але у житті кожному хочеться персональної уваги, турботи і підтримки», – розповідає вона.

Читайте також: «Не знаєш ім'я дитини, краще не їдь». Що слід розуміти перед тим, як стати Миколаєм для дітей з сиротинця

Після візитів до дітей-сиріт Юлія зрозуміла, що залишатись осторонь не зможе. Та питання наставництва відійшло на другий план, коли вона вийшла заміж та народила доньку. Щойно малечі виповнилось три роки, жінка вирішила повернутись до питання наставництва. 

«Це рішення було виваженим і витриманим часом – від бажання до реалізації минуло шість років. Коли чогось хочеш, це до тебе йде – так і мені у Фейсбуці трапився допис організації «Care in Action – Турбота в Дії» про те, що у них планується навчання для майбутніх наставників. Я без вагань відправила заявку», – згадує Юлія.

Як стати наставником

Аби стати наставником, не достатньо лише бажання, хоча вимоги до кандидата не складні – потрібно мати внутрішній ресурс, щоб взяти на себе відповідальність допомагати дитині, яка живе в інтернаті, мати час та бажання супроводжувати її для соціалізації та адаптації в суспільстві. Майбутній наставник має бути повнолітнім, повинен пройти медогляд і не перебувати на обліку в наркологічному диспансері. Також, щоб стати наставником, людині потрібна письмова згода всіх повнолітніх членів її сім’ї. Обов’язковим також є курс із соціальної адаптації дітей та підготовки їх до самостійного життя.

«Я пройшла навчання, подала документи і зібрала медичні довідки. Координаторка «Турботи в дії»  відібрала серед дитячих анкет ті, що відповідали моїм побажанням: дівчинка віком 11-14 років, що живе у закладі у центрі Львова. У мене щільний графік, тому було важливо, щоб я могла не витрачати час на дорогу, а присвятити його дитині. Анкета моєї теперішньої підопічної відразу привернула мою увагу, хоча дівчинка була трохи молодшою», – розповідає Юлія Прийма.

Анкетування необхідне для того, аби наставнику та підопічній справді було цікаво разом, адже спільні інтереси та хоббі роблять зустрічі цікавішими.

«Я саме чекала на собаку, що мала стати моїм довгоочікуваним подарунком на день народження. А дівчинка хоче стати ветеринаром, її улюблена книжка – «Біле Ікло». Тож ми відразу знайшли спільну тему», – пригадує Юлія.

Юлія Прийма

Юлія бачиться з підопічною Марічкою 2-3 години щотижня. Спочатку, каже жінка, хвилювалась, адже ситуація у Марічки непроста – як і у всіх, хто живе у Центрі підтримки дітей. У дівчинки є бабуся і дядько, які позбавлені батьківських прав. А от мама – не позбавлена, тому що має певні розумові вади. Тож дівчинка не може бути усиновлена, але водночас не може і повернутись у сім’ю.

«Я переймалась, щоб у спілкуванні з дитиною не зачепити ненароком больові точки. А ще не знала, як можуть проявлятись у звичайному спілкуванні наслідки подій, які дитині довелось пережити», – пригадує Юлія Прийма.

Читайте також: «Моє тіло – моє діло». Як у Львові запроваджують сексуальну освіту для дошкільнят

Та навчання і бажання допомогли жінці стати менторкою для дівчинки. Вона намагається мотивувати дитину до навчання, до розвитку талантів:

«Наприклад, ми домовились, що я буду приносити їй щомісяця книжку. Коли вона її прочитає – ми разом подивимось екранізацію. Так вона прочитала «Життя і мета собаки» Брюса Камерона, і на наступній нашій зустрічі ми подивимось цей фільм», – тішиться Юлія.

Через те, що Марічкою ніхто не займався, поки вона була в біологічній сім’ї, дівчинка відстає у шкільній програмі. Тепер наставниця підтримує контакт і з вчителями та навіть знайшла волонтерів, які погодились додатково позайматись зі школяркою.

Наставниця і підопічна щодня списуються, а також обидві мають фотоальбоми, куди вклеюють фотографії з кожної зустрічі.

«Так я намагаюсь дати їй відчуття, що я поруч навіть тоді, коли фізично не з нею», – пояснює Юлія.

Питання грошей

Координатори проєкту детально пояснюють роль наставника дітям, акцентують на тому, що наставник – це не спонсор, а дорослий друг, тому від нього варто очікувати не матеріальних подарунків, а уваги, підтримки і спілкування.

«Я бачу, що моя підопічна добре розуміє мою роль у своєму житті і справді сприймає мене як старшу подругу, а не як гаманець. Ми багато говоримо про стосунки між батьками і дітьми, про дружбу, про бідність і багатство, про повагу і толерантність у суспільстві, про необхідність вчитись і розвиватись, про цілі і прагнення у житті. Вона всотує усе як губка і потім транслює уже свої думки про ті чи ті питання», – розповідає наставниця.

Читайте також: Навіть взимку діти цілий день у парку. Як у Львові створили незвичний «дитсадок»

Бути наставником, каже Юлія, взагалі не витратно.

«Моя підопічна живе в закладі, де справді хороші умови – сучасний ремонт, цікава бібліотека, 5-разове харчування. З її розповідей я розумію, що про неї там добре піклуються, вона усім забезпечена. Мої фінансові витрати – чай і смаколики, коли ми йдемо гуляти в місто і заходимо в кафе. І ще, звісно, я привітала її з днем народження: замовила торт і аксесуари для волосся, купила гелеву кульку і м'яку іграшку», – розповідає Юлія Прийма.

Що це дає?

Директорка ліцею «Просвіта», що раніше був інтернатом, Жанна Харчун розповідає, що завдяки наставництву діти мають можливість знайомитися із зовнішнім світом, знаходити нових друзів, здобувати досвід, розвиватися та самостверджуватися. У ліцеї зараз живуть кілька дітей, яких не вдалось повернути у сім’ї.

«Більшість наставників розуміють, що у них велика відповідальність перед дітьми, Богом та перед собою, адже вони мають справу із дитячими серцями, що не можна підвести, тому і викладаються на всі 100%. Віддані наставники – це велика підтримка для кожної дитини зокрема і для нас», – говорить директорка ліцею.

Жанна Харчун

Вона додає, що усі діти хочуть відчувати себе потрібними і прийнятими, розуміти, що їх люблять, про них думають, ними цікавляться і для них живуть.

За 4 роки реалізації наставництва в Центрі підтримки дітей проєкт показав себе як успішний: у дітей формуються практичні навички для вирішення побутових питань, вони вчаться розпоряджатись власними коштами, користуватись медичними чи освітніми послугами, долати складні життєві ситуації.

«Можливо не усі діти розуміють важливість спілкування з наставниками, але коли вони підростуть, обов'язково це оцінять, адже кожен наставник вкладає своє серце і душу, щоб розширити світогляд дитини, розвинути у ній потенціал, підняти самооцінку», – говорить Жанна Харчун.

За даними організації «Big brothers, big sisters» (USA) діти, які регулярно зустрічаються з наставниками, на 27% менше схильні до зловживання алкоголем і на 46% – наркотиками. Вони мають на 55% вищі шанси вступити до вишу  і на 100% частіше готові займати лідерські позиції.

Іванна Согор

Головне зображення: Unsplash

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.