Від тони яблук до сотні ресторанів. Як Олексій Назаров створив локальний бренд

372 0
Перший локальний фаст-фуд у Чернівцях створили на 60-ти квадратних метрах. Співвласник «Ozzy» Олексій Назаров розповідає, як створили чернівецький бренд, що став відомим за межами Чернівців, чому з власної справи пішов працювати у MacDonald’s та до чого тут яблука.

Я після власного івент-агенства пішов працювати в MacDonalds. Як так сталось? Моїм першим бізнесом був перепродаж. Купували в одному місці, перепродавали і на цьому заробляли. Я перепродавав яблука, коли різниця складала 50 копійок на кілограм. Щоб заробити, треба було перепродати тону яблук. Мені було 18 років і я думав, що я геніальний бізнесмен. Правда, мені і в голову не приходило тоді, що гроші можна вкладати. Потім чотири роки займався івент-агентством. Наймаштабніше, що можу пригадати – це організація фестивалю Meridian Czernowitz. Я зрозумів, що в організації заходів є планка, до якої ти доростаєш, а потім настає застій.

Ми мали декілька варіантів із моїм партнером Дмитром, що робити далі, але зупинилися на ресторанній справі. У Чернівцях ринок набагато менший за львівський або київський. Тому шанси були непоганими. Для швидкого старту думали купити франшизу. Прийшли би навчені люди, дали нам готовий бренд, технологію виробництва, план, куди рухатися та рекламну стратегію. Франшиза – це такий собі ресторанний напівфабрикат. Тільки той, хто продає франшизу, отримує значно більше вигоди за того, хто вкладає свої гроші та сили. Зрештою за півроку досліджень ми зрозуміли, що на українському ринку зовсім немає якісного швидкого харчування. Є світові мережі MacDonald’s чи KFC, які мають тисячі ресторанів по всьому світу. Між ними і локальним фаст-фудом була величезна прірва. Вирішили створити щось своє. Нам видавалось, що ми швиденько відкриємося. Щоб зрозуміти, як це працює, пішли працювати в MacDonald’s та KFC. За три місяці зрозуміли, як ці монстри влаштовані зсередини. Почали заповнювати цю вільну нішу в Чернівцях.

Відкрили перший ресторан на 60-ти квадратних метрах. Я продав квартири, позичив грошей, потім позичив ще. Було важко морально, бо ти відчуваєш, що маєш борг, а тому не маєш іншого вибору, як тільки працювати. Я був дуже молодим, але вже розумів, якщо справа піде не так, щоб віддати ці гроші, треба буде працювати закордоном роками.

Один наш друг сказав, що працюватиме на нас рік, а потім поїде в Англію. Він мав мрію – попрацювати у ресторані із зіркою Мішлен. Коли він прийшов до свого майбутнього роботодавця, сказав, що готовий мити посуд та чистити картоплю, аби вони його взяли. Що ви думаєте? Зараз він на хорошій посаді у ресторані із зіркою Мішлен. Такі як він показують мені, чому власних мрій не треба боятись.

Не треба орієнтуватись на людей, які кажуть, чому ні. «Неможливо відкрити ресторан на 60-ти квадратах!», – говорив мені один досвідчений ресторатор. Ми пропрацювали півроку і розширились до 160 квадратних метрів, але відкритись таки на 60-ти. Якщо немає грошей на 200 квадратних метрів, то пробуй на 60-ти. Зараз ми маємо три заклади в Чернівцях.

У нас є конкретний план: 100 ресторанів за 10 років. Є ресторатори, які зупиняються і не хочуть масштабуватись. Це хороша стратегія, але це не про нас. Нещодавно ми відкрили відкриваємо заклад у Львові і відкриємо ще три до кінця року.

Фаст-фуд вважається одним із найскладніших бізнесів. Існують ресторани, куди за день заходять 50 відвідувачів, де середній чек в рази вищий за чек у фаст-фуді. А у нас обладнання працює без зупинки. Якщо раптом щось піде не так, то невдоволеними залишаться не 50, а тисяча клієнтів. Я часто харчуюся у власному закладі, щоб економити час. Водночас я знаю смак того, що ми робимо.

Мені подобалось працювати у великому фаст-фуді. Я був звичайним працівником на кухні. Я помітив одну цікаву річ: коли працівники мають багато роботи, коли їхня робота інтенсивна, колектив консолідується. Найцікавіше спостерігати, як тих, хто ухиляються від робити, колектив не сприймає.

Собі 18-річному я порадив би працювати ще більше і оточувати себе амбітними людьми. Мені видається, що шанси і можливості – це вичерпані ресурси, треба використовувати їх вчасно. А ще порадив би краще вчити англійську! Часто заходять іноземці, і мені би дуже хотілось із ними говорити більше, отримувати від них зворотній зв’язок. Я маю, що порадити собі 18-річному, але не шкодую я ні про що.

Влад Крилевський