Врятував метал. Як чернівчанин у перервах між викладанням та війною робить прикраси

877 0
Андрій Гречанюк на передовій з патронів викручував підвіски, а з гільз – аксесуарні брелоки.

Викладач кафедри журналістики Андрій Гречанюк ще до війни знайшов собі нове захоплення – виготовлення прикрас з металу.  Про те, як війна відобразилась у його роботах та чому хобі не стало бізнесом, майстер розповів «Твоє місто.Чернівці»

На передовій відпочивав, коли з патронів виточував кулони. Робота з металами мене врятувала. На війну матеріали для роботи не взяв, та й умов відповідних там не було. Пригадую, як одного разу зробив браслет, але не було світла, аби його запаяти, тому заклеїв епоксидним клеєм, це така хімічна в’язка смола. Також розписував автоматні магазини, щоб трохи відволіктися. Були моменти, коли мусив бути напоготові. Потрібно було просто вичікувати, а мені це дається важко, тому почав з патронів викручувати підвіски, кулони, а з гільз – аксесуарні брелоки. Це удосконалювало мене як майстра, адже виготовити прикрасу з металу набагато легше, аніж з того, що валяється на землі. Війна відобразилася у моїх роботах, зараз, після повернення, я продовжую виготовляти прикраси з куль і гільз.

Я ношу один єдиний перстень, який має свою історію. Ідентичну прикрасу носять декілька людей в Україні. Я його замовив у київського ювеліра, коли залишився живим після Дебальцевого. Дизайн розробив сам: у самому центрі зображено військовий хрест, який символізує винагороду, зі сторін – перехрещені артилерійські стволи з девізом 26 артилерійської бригади «Точно в ціль». 

Спочатку – образ, а потім – форма. У японській народній медицині прочитав про позитивні якості міді. Японці рекомендують носити вироби з цього матеріалу, бо організм краще засвоює вітаміни, коли контактує з іонами міді. Тому першим, що я зробив своїми руками, був мідний перстень. У мідній пластині просвердлив дірку і поставив туди застібку. Мій перший виріб не мав естетичного вигляду, зате я знав, що це корисно для здоров’я.

Пізніше на чернівецькому ярмарку хенд-мейду побачив незвичні прикраси. Підійшов ближче до вітрини і подумав: шкода, що я не жінка, я би обов’язково придбав сережки з латуні. Стало цікаво, як з пластини отримати витвір мистецтва. Дивився відео-уроки в Інтернеті, почав вивчати хімічні процеси, які дозволяють вивести малюнок на метал. Ця зацікавленість переросла в хобі. Зазвичай малюю вночі, а вдень ходжу на роботу в університет.

У роботі використовую мідь, латунь, бронзу, камінь та мінерали. Купую їх на різних ринках міста або замовляю в Інтернеті, за деякими їжджу до Львова. Намагаюся поєднувати мідь з латунню. Процес виготовлення виробу займає до чотирьох днів. Спочатку вирізаю пластину, потім покриваю її прозорим лаком. Спеціальною голкою викарбовую малюнок, пластину опускаю в розчин мідного купоросу з сіллю та залишаю на декілька годин. У результаті хімічних реакцій малюнок стає чіткішим та яскравим, потім я надаю йому форму. На моїх виробах переважно зображення у стилі модерн або у скандинавському стилі.

Те, що гарно виглядає, не обов’язково має бути дорогим. Ціну вираховую від вартості вкладеної праці. Це досить кропітка праця: чим більше дрібних деталей, тим дорожче. Я намагаюсь робити так, аби люди могли собі дозволити прикрасу. Мене часто запитують, чому, скажімо, у мене перстень з латуні коштує дешевше, аніж в Інтернеті. Я роблю акцент на купівельній спроможності, нехай я менше зароблю, але носити прикрасу буде той, хто цінує вироби хенд-мейду. Прикраси мають передавати індивідуальність людини, підкреслювати її стиль.

Конкурентів у мене немає, бо я просто роблю речі, які приносять задоволення. Якщо у місті є декілька людей, які займаються однією справою, то купують найякісніший продукт. Якщо я хочу продати, маю робити справу якісно, а не змагатись з кимось. Ніколи не думав про персональну виставку, бо всі мої вироби одразу продаються.

Щоб ця справа стала бізнесом, потрібно займатися не тільки виготовленням, але й просуванням, а мені це не подобається. У моїй роботі є три аспекти задоволення: перший – процес, другий – винагорода,третій – усмішка покупця.

Христина Тимофійчук