Цього тижня, 18 лютого, народилась скульпторка Теодозія Бриж. Tvoemisto.tv у розмові із опікункою її музею Лесею Безніско трохи привідкриває історію жінки незвичної долі і таланту.

Одного разу подружжя Безнісків, поспішаючи додому, перевернуло кошик із цвяхами на підлогу. Це трапилось у нинішньому музеї скульпторки Теодозії Бриж, розташованому у Львові по вулиці Мартовича, 5. Тоді вони вирішили, що приберуть наступного ранку, коли повернуться. Однак на ранок на них чекав голуб, який з гордо піднятою головою ходив попри рівненько поскладані цвяхи.

Це лише одна з історій, яку зберігає цей музей. Таких, насправді, було безліч. Це місце, куди тягнулась українська еліта. Тут збиралися шістдесятники: поети, художники. Місце – де іноді слід було вмикати воду, щоб крізь її шум не чути було розмов і таємниці залишались тільки між присутніми. Це місце, де народжувались ідеї, тривала кропітка праця, вирувала творчість і з’єднувались гарячі серця Теодозії (Фани) Бриж і Євгена Безніска.

Пані Леся розповідає, що особисто Теодозію Бриж не знала, але Євген Безніско, для якого вона стала другою дружиною після смерті скульпторки, розповів їй усе, що знав.

«Це могло тривати тижнями: я знала все про її важку долю, про народження, батьків, участь в УПА і, звичайно, про історію кохання. Він запитував мене, чи не ревную. Я завжди відповідала, що ні», –розповідає Леся Безніско.

Леся Безніско

Історія кохання

Євген познайомився із Фаною через портрет Михайла Добронравова. На ньому була неймовірно витончена жінка, яка одразу ж впала в око митцеві. Саму ж дівчину він зустрів за рік, коли складав вступні іспити до інституту декоративно-прикладного мистецтва – Теодозія спускалася сходами йому на зустріч. Згодом вони полюбились.

Зверху посередині - портрет Фани, в який закохався Євген Безніско

На її день народження у Євгена не було грошей на подарунок, тому він сказав: «Я не маю, що тобі подарувати, бо я бідний студент із 24 карбованцями стипендії. Тому дарую тобі себе. Давай одружимось». Фана, яка мала вільне серце, адже у її житті була тільки творчість, одразу ж погодилась. 18 лютого вони і розписались у РАЦСі.

Щаливі молодята, згадує пані Леся, зайшли в ганделика, де випили найдешевшого вина, і вирушили в майстерню. Спочатку Фана приховувала чоловіка від друзів, адже різниця у віці між ними становила 9 років. Їй було 30, а Євгену – 21. За те їм неодноразово «промивали кісточки», але згодом змирились.

За якийсь час і мама Євгена довідалась про те, що її син не живе в гуртожитку, а переїхав до якоїсь жінки. Приїхала подивитись. Коли вона побачила скромну сором'язливу дівчину, то все зрозуміла. Пішла на ринок, купила квітів і привітала молодят.

Леся Безніско каже, що для неї Фана і Євген – це двоколос, бо на одному стеблі виросло два повноцінні колоски, які плодоносили.

Щоденна робота

Приміщення на Мартовича, 5 Теодозія Бриж отримала від спілки художників у жовтні 1956-го року, після того, як їй вручили червоний диплом за одну з робіт. Майстерня була ідеальне: паркет, світло, балкон, вода і центр міста.

На передньому плані - робота, що допомогла Теодозії Бриж отримати приміщення для майстерні

«Євген казав, що це не жінка, а трудівниця. Вона обожнювала історію, поезію. Разом з Євгеном вони вишукували деталі, нюанси. Він допомагав їй у всьому. Вони насправді були в усьому одне: творчість, спільна робота і велике кохання без якого тут би нічого не було», – розповідає опікунка музею.

Фана багато читала й досліджувала, говорить Леся Безніско. Наприклад, до роботи над «Лісовою піснею» авторка зверталася тричі, постійно переробляючи кожного персонажа. Критики їй неодноразово закидали, що образ Мавки не такий, яким мав би бути на їхню думку. На що Фана відповідала: «Ви бачили Мавку? А я бачила!».  Фана, як і Леся, була полісянкою і неодноразово бачила мавок на власні очі, розуміла дух природи, каже пані Леся.

Таємниці і загрози

Батьки майбутньої скульпторки були в УПА, а місія маленької Теодозії полягала в тому, щоб носити грипси – записки в криївку. Родину видали НКВД, арештували маму і доньку, які довго були в Сарненській в’язниці, де заразились тифом. Керівництво в’язниці бачило, що вони незабаром помруть, і вирішило з ними не панькатись: закинули на воза із трупами та вивезли за Сарни, викинули в загальну яму. Дорогою їхав селянин, якому стало цікаво, що там у ямі. Він почув голоси. Змилосердився і взяв їх до себе, вилікував. За якийсь час з’ясувалось, що мама ще й вагітна. Незабаром народилась Аллочка – молодша сестра Фани.

В Сарнах Теодозія закінчила гімназію. До Києва на вступ їхати не хотіла. Приїхала до Львова. Дивом, завдяки художнику Іванові Сивері, вступила до академії, яку закінчила з червоним дипломом.

«Про УПА на той час і згадувати не можна було, бо це був би кінець. Її біографію не знав ніхто. Що вона казала про свого батька? Мабуть тільки те, що загинув під час війни. Правду знав тільки Женя, якому вона вилила душу, попередила, що як хтось знатиме правду, їх тягатимуть по судах чи посадять до в’язниці», – каже Леся Безніско.

Коли почався рух шістдесятників, у музеї були підслухи, обшуки. Бриж і Безніско були під ковпаком – постійним наглядом. Однак Євген казав, що був щасливий, що їхні друзі не тягнули їх у політику, а дали їм можливість працювати.

Пані Леся пригадує, що Євген Безніско був присутнім під час суду над Горинем. Ліна Костенко передала йому «писульку» і сказала, що її треба винести. Він узяв попід руку одного комсомольського ватажка і запропонував випити. Потім прибіг в майстерню і запхав папери в гіпс.

«Життя в радянький час – це постійний рух, арешти. Женя казав: «Ми приїжджаємо з відпустки і ніби все є, але бачимо, що тої книжки нема, іншої теж. Ти просто відчуваєш, що хтось тут був. «Ми завжди мали напоготові речі, щоб у разі чого забрати все й поїхати з нашої кавалерки», – розповідає про життя митців пані Леся.

Зірки зійшлися

Теодозія і Євген прожили разом 40 років. Перед смертю Теодозія дуже хворіла – мала білокрів’я. Традиційна медицина була безсила.

За два місяці після смерті Теодозії в Дрогобичі відкривали пам’ятника Юрієві Котермаку. Був присутній тодішній президент України Леонід Кучма, який хотів побачити роботи скульпторки і звернувся з цим до Євгена Безніска. Той запросив очільника держави приїхати до Львова.

За якийсь час почався шум і галас. Євгена Безніска викликали до голови Львівської облдержадміністрації, посварили: «А ви що до себе президента запрошуєте?». Та зрештою сказали чекати у себе гостя.

Відтоді влада заворушилась. Пані Леся каже, що то посприяли зорі.

Тоді почався ремонт, бо дах тік, стіни текли, майстерня була заповнена роботами. Область виділила кошти, міський голова узгодив документацію про передачу музею в картинну галерею, Борис Возницький (тодішній директор Галереї мистецтв – ред.) гарантував захист усім роботам, частину з яких перемістили в Олеський замок, щоб трохи розвантажити приміщення. Усі йшли на поступки, бо «Кучма має прийти».

Музей відкрили у 2000-му році. Леонід Кучма приїхав до Львова, але за браком часу сюди не завітав. Після відкриття музею з’явилась посада музейного доглядача, що пропонували Євгенові Безніску, але він, як і їхній із Фаною син та його дружина, відмовився. Натомість – запропонував цю посаду пані Лесі, яка погодилась, адже книжковий магазин, де вона працювала, мали зачинити, і вона постала перед вибором – чи їхати на заробітки за кордон.

***

Сьогодні через карантинні обмеження музей Теодозії Бриж зачинений. Але його опікунка та сам дух музею чекають, коли знову зможуть приймати відвідувачів.

Марія Дацко

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.