Як чернівчанка працює артисткою найвідомішого цирку світу «Дю Солей»

2058 0
Анна Станкус виконує сольні номери на сцені цирку, який не вмістить жодна зала України.

Чернівчанка виступає перед багатотисячною аудиторією в усьому світі на сцені цирку, який не має номерів з тваринами, а робить видовищні вистави з людьми. 2014 року «Дю Солей» відмовився від ідеї виступати в Україні через події Революції гідності. Та й знайти залу, яка вмістить цирк в Україні, видавалось неможливим.

«Твоє місто. Чернівці» поспілкувалося з Анною Станкус про те, чому вона не мріяла працювати в «Дю Солей», шість хвилин виступу та європейськість Чернівців.

Про перший контракт у житті

Я займалася художньою гімнастикою у Чернівцях, потім вступила до Києва на факультет фізкультури. Після навчання тренувалася у Німеччині і працювала там у одному шоу. Одного дня я отримала на пошту повідомлення про кастинг цирку «Дю Солей» з пропозицією співпраці. Звісно, я погодилась. Вони запропонували мені показати гала-шоу, аби побачити, як я працюю. І ось, я виступила зі своїм номером у Монте-Карло на презентації кіноакторів. Вісім років тому.

Шоу, яке я показала, було повністю моєю постановкою, тільки музика цирку «Дю Солей». Я почала більше працювати з цирком. Уже 2013-го я уклала з ними перший контракт.

Фото: facebook сторінки Анни Станкус

До цього я взагалі нічого не знала про цей цирк. Не знала, що існують такі шоу, такі постановки. Тільки чула, що всі їдуть працювати у цирку «Дю Солей». Тобто, працювати там не було моєю давньою мрією. Але як тільки я почула про таку роботу, то одразу зрозуміла, що хочу виступати на одній сцені із такими артистами, хочу робити яскраві сольні номери.

Про роботу у цирку

Цирк «Дю Солей» відкрився 1984 року. Це дуже відоме сучасне театралізоване шоу, де немає номерів за участю тварин. Є лише видовищні вистави людей.

До цирку можна потрапити після 21-го року. Щороку цирк поновлює контракти з артистами. Артисти працюють у цирку до того часу, доки можуть та хочуть. Є й такі, яким по 55 років. За здоров’ям кожного з нас слідкують лікарі.

Наші бази розташовані у Монреалі та Лас-Вегасі. У Лас-Вегасі у нас є сім стаціонарів.  Аби бути близько до роботи, усі артисти живуть у п’ятизіркових готелях. У нас таке собі міні-містечко, а ми, як велика родина, яка часто переїжджає з місця на місце.

Графік шоу у нас часто змінюється. Його попередньо надсилають нам на електронну пошту, аби всіх зорієнтувати. Зазвичай у нас до десяти шоу на тиждень, а у понеділок – вихідний. Одне шоу триває дві години десять хвилин.

Щодня десь з 13.00 і до 00.00 я в цирку. Ми маємо щоденні тренування, не сидимо на спеціальних дієтах, кожен з артистів сам стежить за тим, щоб бути у формі.

Фото: facebook сторінки Анни Станкус

Про шість хвилин на сцені

Із усіх двадцяти шоу цирку у світі лише у двох шоу є номери з обручами – їх виконую я та ще одна дівчина. Потрапити у шоу важко і утриматися там також важко. Українок у цирку тільки двоє. Я працюю з хула-хупами, а вона робить еквелібр, тобто стоїть на руках.

Раніше я працювала у шоу «Кооза». Зараз у мене інше шоу – «Малуна». У ньому задіяні 48 артистів, я граю одну з головних ролей. Окрім цього, з нами ще працює велика команда– близько двохсот людей, це офіс-менеджери, техніки, тренери, режисери, хореографи, шеф-кухарі, лікарі. Вони з нами подорожують й під час турів.

Усі мої номери у шоу– сольні. Такі номери робити важко. Для сольного виступу треба багато працювати і багато репетирувати, аби кожен рух був відточений до дрібниць. Бо для того, аби зробити щось добре, треба робити це багато разів.

Упродовж усього номеру на сцені лише я. Сцена дуже велика, тому потрібно її максимально задіяти. А коли на сцені один артист, глядачі слідкують за кожним його кроком, видно кожну його помилку. Я щоразу проживаю ці шість хвилин по-різному. Щоразу інші емоції, атмосфера, відчуття.

Перед виступом для мене головне – правильно налаштуватися, щоб не робити помилок. А ще у мене є один пунктик, бо я не люблю, коли перед номером зі мною говорять, щось розпитують. Я навіть не відповідаю тоді. Після шоу я можу багато говорити.

Чи важко працювати артистом цирку «Дю Солей»? Неважко, бо ми професіонали. Визнаю, іноді ми робимо це на фанатичному рівні.

От нещодавно у нас звершився тур Південною Америкою. Ми відвідали Парагвай, Уругвай, Бразилію. А невдовзі вирушаємо до Аргентини. В середньому квитки на наші шоу коштують 150 доларів.

У різних країнах та містах зал приймає нас по-різному. Наприклад, у Німеччині глядачі уже звикли до таких шоу і часто порівнюють наше шоу з «Вар’єте». А от у Латинській Америці усім людям дуже подобається шоу. Цирк «Дю Солей» для них – це шось неймовірне. Вони навіть зустрічають наші автобуси, коли ми тільки приїжджаємо.

Про (не)повернення додому

Я не повернусь жити до України. Ніколи. Українці не заслужили на таке життя. В Америці я живу багато років. За цей час я зрозуміла, що наші люди в Україні працюють так само, як і американці. Там звичною практикою є брати кредити на житло, наприклад. Але роблять це з розумінням того, що потім ці кошти можна відносно швидко та легко сплатити. Таких труднощів із житлом, як в Україні, там немає.

Чернівці – моє рідне місто. Тут живуть мої батьки, хоча я дуже хочу, аби вони до мене переїхали. А ще у Чернівцях у мене друзі, однокласники, яких я завжди рада бачити. І хоча я приїжджаю рідко, але коли все ж таки це стається, завжди весело проводжу тут час. Чернівці все більше стають схожі на європейське місто. Було би класно, якби люди тут теж жили по-європейськи.

Аби щось змінити, треба починати з себе. Коли чернівчани їдуть за кордон, вони поводять себе інакше, аніж вдома. Вони сортують сміття, правильно паркуються. І це важливо.

Чи змінилась я в Америці? Я просто привчила себе до самодисципліни.

Іванна Аннин

Фото: Володимир Гуцул

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.