
Фото: Vezha.ua
Українська стала мені рідною. Історії тих, хто вчив мову у дорослому віці
Історія перша. Про війну
Катерина Птаха з Луганська народилась українкою в Україні, але рідною мовою для неї завжди була російська. Про перехід на українську не задумувалась, аж поки не почалась війна і настав день, коли залишатись в місті було неможливо.
Поїхати у будь-яке місто України Катерина не могла, вона шукала таке, де на високому рівні займаються питанням аутизму, тому що самотужки виховувала особливого сина Влада.
«Вибір був між Києвом та Львовом. Фінансів у мене було дуже-дуже мало, я вибрала Львів, бо він був дешевшим за орендою житла. Я навіть не думала вибирати міста за мовою, мені просто хотілось втекти кудись подалі», – згадує Катерина.
Читайте також: Чому українську мову уже не зупинити
Вона розповідає, що хвилювалась не про те, який її рівень української, а про те, щоб не було чути пострілів, видно озброєних людей і не треба було ховатись у ванній від обстрілів. Головним для жінки було – вижити.
«Щойно ми приїхали у Львів, Владик пішов вчитися у Центр Довіри. Перші пів року вчителі з ним займались і поступово переводили на українську мову. Через пів року він був повністю україномовний», – розповідає Катерина.
Катерина із сином Владом
Свій перехід на українську вона пам’ятає важко, адже перебувала у депресії через те, що відбувалось у житті, а підтримки у чужому місті не було.
«Але, слово за слово, і я й не помітила, що вже теж розмовляю українською. Якогось моменту, коли я собі подумала «Все, відтепер тільки українською», не було. Це вийшло дуже плавно і органічно. Правда, буває, що з мене вивалюються русизми. Пригадую, як ми з Владиком переїхали, я довго не могла зрозуміти слово «прошу». Ми прийшли на ринок, підійшли до продавчині, а вона нам каже: «Прошу». Я стою і не розумію: «Що ви в мене просите?». Тоді мені було не смішно, чесно», – згадує жінка.
Зараз, говорить вона, українська стала для неї рідною.
«Але я все рівно себе завжди сварю, що не знаю мову на 100%. Я все ще думаю російською, давати спонтанне інтерв’ю мені важко, бо в голові перекладаю на українську. Шлях до повного переходу – це не зупинятись, розмовляти, навіть вдома. Просто треба зрозуміти, що це – наша мова», – говорить Катерина.
Зараз вона іноді їздить у справах у Харків, де принципово спілкується українською. Раніше на неї там дивились дивно, але війна поступово зрушила питання української мови скрізь, і на Сході – теж.
Історія друга. Про запитання до себе
Наталя Кручанюк із Києва недавно написала у фейсбуці відвертий допис про те, що вирішила перейти у спілкуванні на українську мову, але повністю зробити це їй наразі не вдалось. У побуті, у соцмережах Наталя використовує українську, а от з друзями і родиною – російську. Жінку у намірі підтримав чоловік Віктор, який «забув» українську, коли приїхав у Київ вчитись.
«Коли у середині 90-х він приїхав до Києва та вступив до Політеху, говорити в столиці України українською мовою вважалось моветоном, за це принижували та цькували. Тож під впливом суспільства, для того, щоб прижитися в новому середовищі, 17-ти річний юнак вимушений був відмовитися від рідної мови», – розповідає історію чоловіка Наталя.
Наталя з чоловіком Віктором
Сама ж вона, згадує, ніколи не говорила українською і була проти навчання нею.
«Коли прийшов час іти до школи, мама повідомила, що я вчитимусь в українській школі, хоча на той час у Києві було ще досить багато російськомовних шкіл. Моєю реакцією було абсолютне несприйняття такого рішення, це мене обурило, я не розуміла чому, якщо ми говоримо російською, я маю йти навчатися в українську школу», – розповідає Наталя.
З того часу пройшло 25 років і сьогодні Наталя кардинально змінила свою думку. Тепер вона та її чоловік Віктор розмовляють переважно українською. Жінка говорить, що попри російськомовність, настрої в родині завжди були проукраїнськими.
«Мені з дитинства прищеплювали любов до українських традицій, прабабуся багато розповідала про минулі часи, а я любила слухати її. Я щаслива, що свого часу мама знайшла правильні слова і я пішла навчатися до української школи», – каже Наталя.
Читайте також: Український блогер зібрав 100 тисяч підписників у ТікТок, розповідаючи про українську мову
Вона додає, що у школі їй також пощастило із вчителями і уроки української літератури дали змогу глибинно зрозуміти, що життя більшості українських письменників було постійним полем бою за право творити рідною мовою, за збереження своєї мови та мовного спадку.
«Багато хто з українських письменників «програв» у цьому бою. Після цього постає питання: чи маємо ми право забувати нашу мову і розповідати, як важко перейти на неї «патамушта прівиклі гаваріть на руском?», – вважає жінка.
Різкий мовний поворот подружжя не всі сприйняли позитивно – були навіть люди, які обурювались і дратувались:
«Мені писали повідомлення на кшталт: «Нєужелі ти счітаєшь, что язик рєшает? Зачєм ти поднімаєш етот кіпіш? Ти что, теперь не будєшь с намі общаться?». Я реагувала з посмішкою».
Наталя і Віктор не зійшли зі свого шляху, продовжували вивчати українську мову і своїм прикладом надихати інших.
«Основним кроком до повного переходу є відповідь для себе самого на питання: навіщо ти це робиш? Як тільки ти її почуєш всередині, зворотного шляху вже не буде. Якщо такого питання немає, то його конче треба поставити! Щодня треба питати себе – хто я є і чому я, українець, говорю російською мовою», – розповідає Наталя про свою мотивацію.
Історія третя. Про оточення
Ірина Куцюна народилась в Росії, де прожила 32 роки. 13 років тому вона з чоловіком переїхала в Україну – у Закарпатську область. Ірина вважає себе і своїх дітей українцями, вільно пише і читає українською, але говорить – російською. Каже, довго думала, коли подруга запитала її – чому. Відповідь – тому що Закарпаття багатонаціональний регіон, де чистою українською мовою практично не говорять.
«Коли я говорила з людьми, вони переходили на російську, тож можливості практикуватись у мене не було. Та за 13 років українська мова стала частиною мене і я часом після розмови з людиною не можу сказати, якою мовою вона зі мною говорила», – розповідає Ірина, російською.
Читайте також: Антисуржик. Топ-10 найпоширеніших помилок у картинках
До переїзду в Україну Ірина не знала української, тож їй було важко адаптуватись. А от діти пройшли цей процес легко.
«Я знала, що діти будуть вчитись в Україні, і спеціально не вчила з ними російський алфавіт. Ми приїхали 4 вересня і дочка одразу пішла у перший клас. А синові, коли ми приїхали, було два роки. Думаю, для дітей взагалі не було жодного мовного бар’єру», – каже Ірина.
Ірина з донькою
Вона також згадує, як за кілька днів після переїзду в Україну почула пісню Святослава Вакарчука «Зелені очі» і закохалась у мелодійну українську мову.
«Щоб вивчити українську, дивилась фільми російською з українськими субтитрами. А ще маю такий лайфхак: відкриваєте на комп’ютері Word, набираєте текст українською, він підкреслить помилки – таким чином я вивчала мову», – ділиться Ірина.
Але заговорити українською вона так і не змогла, хоча не полишає надії. На запитання про те, ким себе відчуває – українкою чи росіянкою – відповідає однозначно:
«Важко згадати, коли це сталось, але поступово українська мова «всоталась» у мене. Я –українка».
Іванна Согор
Фото надані героїнями
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «Найважче повертатися без результату». Як на Львівщині шукають заблукалих у горах
- Чи допоможе львів'янам щеплення від коронавірусу поїхати за кордон
- Усиновлення крок за кроком. Як у благодійному фонді «Рідні» допомагають стати батьками
- Правди не знав ніхто. Історія скульпторки і львівської легенди Теодозії Бриж
- Щороку їду на Майдан. Історія медсестри, чиє фото друкували світові медіа
- Перегони до Марсу і повернення на Місяць. Як Україна освоює космос із іншими
- То мороз, то відлига. Хто такі метеозалежні люди і до чого тут львівська погода
- Тут живе дух Львова. Як дають собі раду «Айболить» та «Юний технік»
- «Я недопильнувала». Батьки онкохворих дітей часто звинувачують себе
- Львів, який хочеться запам'ятати. Атмосферні фото засніженого міста
- Почути і перемогти. Як у львівській лікарні діти долають рак
- (Не) Доглянута старість. Які умови в будинках для літніх у Львові і скільки це коштує
- «Мама викликала швидку і знепритомніла». Історії людей, які отруїлись чадним газом
- Щоб усі були як рідні. Як у Львові працюватиме Центр підтримки дітей та сім’ї «Рідні»
- Робота на випередження. Як Рівне підготувалось до снігопаду і показало приклад іншим
- «Тут ближче до Бога». Розповідь про отця, який високо в горах лікує людей
- Халк прокидається. Львів'яни – про те, як Covid-19 впливає на психіку
- Хто такі медичні капелани і чому їх хочуть ввести у штати лікарень
- Не Польщею єдиною. Куди їдуть заробітчани після локдауну і що їм пропонують
- Лікар для всіх. У пам’ять про медика Євгена Марцинішка
- Французька кухня, віденські бали. Як жили львів'яни сто років тому
- Шанс жити. Для чого і як у Львові проводять пересадки органів
- Родимка, папілома, бородавка – як не пропустити рак шкіри. Поради дерматолога-онколога
- Гайда на лижі! Різноманітні гірськолижні курорти неподалік Львова: умови, ціни
- Не хотіли чекати. Як мешканці Кастелівки самі відновили історичну браму
- Єгипет і Мальдіви. Куди їдуть львів`яни взимку і що вигідніше в час пандемії
- Тюбінг і оригінальні розписи столітньої давності Модеста Сосенка. Подорож Львівщиною на один день
- Менше популізму, більше технологій. Як 2020 рік змінив траєкторію світу
- Гроші є, інвестиції – будуть. Що чекає на економіку України у 2021 році
- Не тільки лижі. Де активно відпочити на Львівщині узимку
- Богдан Шумилович: У довоєнній Галичині не святкували від «Романа до Йордана»
- Будьте гнучкими. Як спланувати 2021 рік, коли невідомо, що буде за тиждень
- Подруга президента Франції. Історія львів'янки, яка єдина написала радіодиктант без помилок
- Таємниці княжого храму святого Миколая. Екскурсія найстарішою церквою Львова
- Старший друг. Як у Львові працює наставництво для дітей-сиріт
- Коронавірус і Різдво. Із якими обмеженнями святкуватимуть в Україні та Європі
- Потрібні нові холодильники. Як Львів готується отримати вакцину проти коронавірусу
- Наші світильники є у Франції та США. Як львівська компанія запалює світло по всьому світу
- «Моє тіло – моє діло». Як у Львові запроваджують сексуальну освіту для дошкільнят
- Цілющі вода й повітря. Де на Львівщині зміцнити імунітет і відновитись після хвороби
- Безробітні є, а вакансії? Де і кому можна знайти роботу у Львові
- Ремонт без проблем. Як зробити усе так, щоб не пошкодувати і не втратити гроші
- Чи можуть львів’яни уникнути зростання ціни на доставку газу. Роз’яснення
- «Вийшла в ліс і почала кричати». Історія ВІЛ-позитивної львів’янки
- Розуміти одне одного. Чого очікують від влади Львова громадський сектор, медицина і Церква
- Навіть взимку діти цілий день у парку. Як у Львові створили незвичний «дитсадок»
- Карантин добив. У Львові закривають культову «Українську книгарню»
- «Двері відчинені». Як вирішують скандал у Львівській міській раді
- Закон, повага та (не)чинний Садовий. Що відбувається у Львівській міській раді
- Лікували все життя. Історія подружжя медиків, чиє життя забрав коронавірус
- Львів і його села. Як місто розширювало свої території
- Бути першими – це велика відповідальність. Як змінювалася ІТ-компанія ЕРАМ протягом 15 років в Україні
- Люди з ментальними розладами помирають від Covid-19 частіше за онкохворих? Нові дослідження
- Дебати Андрія Садового і Олега Синютки. Як це було
- Правда чи брехня? Фактчекінг і експертний аналіз дебатів Садового і Синютки
- Не втратити ґрунту, на якому стоїмо. Вахтанг Кіпіані про українські змісти
- Львів – проти. Чи працюватимуть на вихідні у місті кафе, ТРЦ і перукарні
- Чи можуть бути у Львові англомовне навчання та добра медицина?
- У ньому вся сіль. Мандрівка вихідного дня у Дрогобич і Нагуєвичі
- Медичний канабіс в Україні. «За» і «проти» та що каже Церква
- Чи закривати школи у випадку локдауну та що роблять у Європі
- Троянський кінь для супербактерії. Як у Львові розробляють новітній антибіотик
- Перекласти Шептицького на сучасний лад. Як у Львові пройшло бієнале Митрополита
- «Осиротілі юрби гуляк». Як ведеться на карантині ресторанам Європи і світу
- Місцеві вибори 2020 у Львові та ОТГ. Найважливіше. Фото, відео. Оновлюється
- Реконструкція Винників. Репортаж з містечка, яке вперше не голосувало за власного мера
- Літати по-новому. Що корисного можуть дати пасажирам карантинні зміни в авіації
- Онлайн-голосування на виборах – прогрес чи смерть для демократії
- Вибори до Львівської міськради. Перша «десятка» УГП
- Вибори до Львівської міськради. Перша десятка партії «Варта»
- Що Кошулинський обіцяє зробити для Львова. Аналіз програми
- Вибори до Львівської міськради. Перша «десятка» партії «Слуга народу»
- Вибори до Львівської міськради. Перша «десятка» партії «Голос»
- Що Рущишин обіцяє зробити для Львова. Аналіз програми
- Диригент швидкої допомоги. У пам’ять про лікаря і любителя джазу Ігоря Орлова
- Замок, космічна екскурсія і музей людських історій. Мандрівка Золочівщиною
- Місцеві вибори пройдуть за новими правилами. Що змінилось?
- Дзвонила всім підряд у телефонній книзі. Як львівська вчителька поборола рак
- Хаотична забудова та сміття. Як кандидати на мера Львова вирішуватимуть ці проблеми
- Захищати не лише на передовій. Як із маленьких справ будується захист країни
- Що Зінкевич обіцяє зробити для Львова. Аналіз програми
- На «В» з мінусом. Дитячий онколог Роман Кізима про медицину у Львові
- Чи можуть Львівщину «закрити» на карантин і кого це зачепить у першу чергу
- Єдина надія на подолання пандемії. Чи все так просто з вакциною проти Covid-19
- Що обіцяють Садовий і Синютка зробити для вирішення транспортної проблеми. Аналіз програм
- Із корицею, веганський і на когуті. 7 рецептів борщу від відомих львів'ян
- Нова економічна реальність. Де зараз є і куди прямує економіка України
- Чому будівництво вітряків на Боржаві розглядають в суді і до чого тут репутація України в Європі
- «Як перетворити кризу у можливості». Не час різати одне в одного бізнес-пиріг, треба його збільшувати
- Як-як тебе звуть? Історії львів'ян з незвичними іменами
- Посаг для Львова. Що принесуть у Львівську ОТГ Грибовичі і Малехів
- Гасити пожежу голими руками. Чому вчителів у Львові не тестують на Covid-19
- Привіт з далеких галактик. Як на Львівщині працює Центр космічних досліджень
- Треба вичавити з себе совок, а потім ще раз і ще раз. Кауфман у влозі Рущишина
- Втратити, щоб відчути цінність. «Як перетворити кризу у можливість» у галузі гостинності
- У світі почали використовувати нові тести на Covid-19. Що це і чи будуть вони в Україні
- З нас насміхаються. Чому львів'яни вийшли на Бандери захищати бруківку
- Вибори до Львівської міськради. Перша «десятка» Європейської солідарності
- «Тримати лінію фронту і захищати своє». Жадан у влозі Рущишина
- Нам бракує мишей. Як у Львові розробляють вакцину від коронавірусу