Все почалося з того, що у 1985 році Петро Зборовський сів в автобус з магнітофоном «Весна» і подався навмання – на пошуки нерукотворних скарбів.

Величні скелі, водоспади, народні ремесла та прекрасні, щирі люди. Все це Львівщина, яка стає для нас ближчою. Тvoemisto.tv запустило тревел-шоу про мальовничі і сакральні місця Львівщини, подорожуючи разом із партнером проєкту, мережею АЗК ОККО. У першому випуску – мальовничі Тустань, Турка та Східниця.

Однак є дуже багато неймовірних розповідей, які не потрапили в основний реліз проєкту і яким ми обов’язково хочемо поділитися з вами. До пана Петра Зборовського ми їхали аж у саму Турку, мальовничий куточок українського Прикарпаття. Дуже хотіли почути оповідки цього унікального чоловіка, адже знали, що він колекціонує особливий, раніше ніде невідомий фольклор.

Читайте також: Тvoemisto.Tv розпочинає тревел-шоу про неймовірні місця Львівщини

Петро Андрійович – казкар, збирач давніх текстів: пісень, віршів, різдвяних віншувань, музикант. Ним написано щонайменше десять книжок із фольклористики та краєзнавства, понад сотню популярних не лише в Україні статей. А ще зібрано понад десять тисяч унікальних записів автентичного усного, інструментального і співочого фольклору, лише дитячих колисанок у нього – понад дві тисячі.

«Шукав собі справу для душі»

Кружляємо вуличками затишної Турки. Квартира пана Петра знаходиться в центрі, по вулиці гасають галасливі діти, усюди ростуть квіти.

Пан Петро зустрічає нас у вишиваній сорочці, гостинно запрошує до себе в домівку. Вражає кількість ікон, образків та хрестиків на стінах, біля однієї з ікон палахкотить вогник лампадки. «Це мій іконостас», – пояснює пан Петро.

Розповідає, що сам родом не з цих країв, не бойко. Народжений у Миколаєві, що під Одесою. Навчався у Львівській консерваторії, працював у Самборі. Згодом зустрів свою майбутню дружину, корінну турківчанку і таким чином опинився тут.

Просимо розповісти нам, звідки та як народилось таке бажання-покликання, збирати та оберігати скарби вмираючого українського фольклору.

«Турка – містечко маленьке, – пояснює Петро Андрійович. – Хіба що кінотеатр та ресторан, а я шукав собі справу для душі. У мене була велика потреба щось бачити та з чимось знайомитись».

Все почалося з того, що у 1985 році сів в автобус з магнітофоном «Весна» (на той час не було диктофонів) і подався навмання – на пошуки нерукотворних скарбів.

Потрапив у прилегле село Лосинець, заходив в сільську раду, в бібліотеку та й просто ходив від хати до хати. Розпитував людей, чи не знають вони бува когось, хто пам’ятає народні пісні, казки. Так натрапив на пані Марію. Вона тоді наспівала стільки, що забракло касети.

«А потім, я подумав, а що в сусідньому селі? І так потихенько я оббігав весь район, а це близько ста населених пунктів», – згадує він.

«А ви знаєте, що таке латкання?»

Найбільша його книжка – «Спів різдвяного циклу свят на Турківщині», над нею митець працював 12 років. Це збірка нот і текстів колядок.

«Зараз молодь знає, від сили, три коляди: «Нова радість стала», «Во Вифлиємі», «Бог предвічний». Тих, хто знає більше, то велика рідкість. І я дуже хочу цю ситуацію виправити», – ділиться своїми мріями Петро Андрійович.

Ще одна книга «Бойківські латканки». Автор особливо пишається нею, адже це перша і єдина збірка латканкового співу.

«А ви знаєте, що таке латкання?», – якраз запитує пан Петро. Пояснює – це вид народного співу, корені якого губляться не лише у віках а й у тисячоліттях. Латкання зародилось у часи матріархату і походить від старовинних заклинань. Латкають лише жінки, тільки в унісон і тільки акапельно. Цей вид співу дійшов до наших днів передаючись виключно з уст в уста.

«Казок тут багато. Є такі, що просто шедеври»

Слухати пана Петра дуже цікаво та ми все ж запитуємо: «А як же казки? Які вони тут, на Турківщині?

«Оооо…– тягне пан Петро. – Казок тут багато. Є такі, що просто шедеври. Я маю кілька улюблених і можу вам розповісти просто зараз.»

Читайте також: На яку гору піднятись у Славську. 4 унікальні піші маршрути

Надворі вже смеркалося. В кімнатці було майже темно, лише світло від вогника лампадки. І тут почалась магія – Петро Андрійович почав оповідати нам казку про сліпого царя, цілющу яблуню та трьох синів.

Ми були зачаровані та вражені тою казкою, наче малі діти. Хотілось слухати ще та була вже майже ніч.

Сумно те, що збірка казок, а також інші, зокрема, унікальні колисанки для немовлят лежать поки що невиданими через брак коштів і почути їх можна лише з уст пана Петра або ж мандруючи загадковою Турківщиною.

В готель ми їхали в повній тиші, кожен думав про щось своє, схоже фантазував свою власну казку.

Марта Чабан

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.