Зрозуміти Довбуша. Як створювали фільм «Легенда Карпат»

1286 0
Фільм, який фінансували буковинці, отримав статус національного.

Три роки роботи над стрічкою про українських опришків та їхнього ватажка Олексу Довбуша, виснажливі зйомки у горах, яскравий акторський склад, унікальні костюми та знайомство із дикими звірями. Історико-пригодницький фільм «Легенда Карпат» із Валерієм Харчишиним та Марічкою Яремчук в головних ролях відсьогодні показуватимуть у 136 кінотеатрах України. Режисер та сценарист фільму Сергій Скобун розповів «Твоє місто. Чернівці» про закони гір, містику під час зйомок та про те, чому не буває випадковостей. 

Статус національного

Упродовж трьох років ми займалися зйомками, монтажем стрічки, адаптацією фільму до українського та світового ринків. Ми маємо дві версії фільму: одна – для українського ринку та інша, об’ємніша і довша – для міжнародного. Нещодавно фільм отримав від Держкіно статус національного, тож маємо національний прокат в усіх українських містах – а це 136 кінотеатрів та більше 200 екранів. 

У фільмі ми відобразили той історичний період, у якому жив Олекса Довбуш. Наші герої знімалися у старовинному одязі. Нам вдалося віднайти унікальні речі, адже деяким костюмам більше 200 років. Було важливо, щоб вони відповідали періоду визвольного руху опришків у XVIII столітті. З атрибутами й старовинним одягом нам допомагали приватні та державний музеї, часто ми брали костюми у приватних колекціях відомих буковинців, адже у гуцулів не збереглися речі такої давнини.

Щодо локацій, то багато зйомок відбувалось у горах Путильського та Вижницького районів. Ми знаходили гражди, колиби, старовинні церкви, які збереглися донині на Буковині та Прикарпатті. Знімали й у ЧНУ імені Юрія Федьковича та Хотинській фортеці.

Зрозуміти закони гір

Щоб зрозуміти нашого героя, Олексу Довбуша, ще до зйомок ми їздили до Карпат, зустрічались із місцевими людьми, гуцулами, говорили з ними про опришків. Разом із командою ми опрацювали велику кількість літератури, цікавились легендами про Довбуша. З’ясувалось, що легенд про нього дуже багато, всіх їх об’єднує містичність. Насправді у Довбуша були надприродні здібності, він мав особливу енергію, яка вирізняла його. Опришки завжди ризикували, а паранормальні здібності Довбуша допомагали уникати небезпеки або мінімізувати її.

Коли затверджували сценарій, ми на 90% були впевнені, що у головних ролях знімуться Марічка Яремчук та Валерій Харчишин. Під час зйомок ми підлаштовувались під знімальні графіки наших головних героїв, бо вони публічні люди, у них часті концерти, насичений щоденний графік. Працювати з ними було легко. Вони розуміли, що знімальний майданчик –  це робота, де є свої правила, а головним є режисер.

У стрічці знялися відомі буковинці – Богдан Ластівка, Михайло Грицкан, Сергій Ахременко. Брали участь у зйомках й справжні гуцули. У фільмі звучатиме тільки літературна мова, бо ж не всі розуміють гуцульську говірку. На зйомках нам допомагав мольфар, він нам підказував, давав поради і надихав.

У горах абсолютно інший вимір реальності. Щоб зрозуміти закони гір, треба там трохи пожити. Тоді ви відійдете від звичного світу, почнете харчуватися їхньою їжею, спостерігати за місцевою флорою та фауною, споріднитеся з горами. Саме так було й з Валерієм Харчишиним. Як і будь-якій іншій сучасній людині, йому було важко зрозуміти, ким були опришки. Для того, щоб занурити його у це життя, ми довго ходили Карпатами. Валерій спершу трохи сердився, а потім зрозумів, навіщо. Гори мають власну містику. Є місця, де вони забирають енергію, де люди відчувають себе втомленими, безсилими, але є такі, де насичуєшся силою.

Знімальний процес був важким, ми самотужки піднімали високо в гори техніку. Іноді члени нашої команди залишалися ночувати в горах просто неба та стерегли всю апаратуру. Ми мотивували їх віскі.

Маленький Довбуш

З нами трапився містичний випадок під час зйомок. Нам треба було зняти сцену зимової битви, а снігу не було. Ми знайшли його тільки під Татаровом, на Івано-Франківщині. Я попросив прилетіти Харчишина із Києва. Наступного ранку Валерій був уже з нами, але через дощ нам довелось відмінити зйомки. Звісно такі зміни у графіку розчарували, адже для цієї сцени зібрали сотні людей та привезли багато техніки.

Аби якось загладити провину перед Валерієм, я вирішив підвезти його до Івано-Франківська в аеропорт, і вже звідти з колегами вирушив до Чернівців. За містом ми стали очевидцями аварії: на величезній швидкості зіштовхнулися дві машини, один із автомобілів викинуло на поле. У одній з машин на передніх сидіннях уже не було нікого живого, а на задньому лежала маленька закривавлена дитина.

Я не знаю, чим керувався, коли взяв на руки цю дитину. Ми на шаленій швидкості дісталися дитячої лікарні в Івано-Франківську. Ми встигли – лікарі врятували дитину. У неї від сильного удару почався набряк мозку і це передавлювало центр дихання. Якби ми затримались хоч на декілька хвилин, дитина перестала би дихати.

Тоді я зрозумів, що немає нічого випадкового і наші зйомки зірвались не просто так. Зранку зателефонував Харчишину. Він сказав, що погано спав усю ніч і що йому наснилося, ніби він іде полем та несе маленького Довбуша на руках. Коли я розповів, що трапилось із нами дорогою до Чернівців, Валерій плакав у телефонну слухавку. Ось така містична історія.

100 разів присісти

Я не маю режисерської освіти,  але маю певний досвід режисерства. Робота режисера – це насамперед робота психолога, потрібно бачити людей, які можуть зібрати тих чи інших героїв. Коли спілкуюся з потенційним претендентом на роль, потребую небагато часу, щоб зрозуміти, хто він і як його розкрити, щоб він максимально комфортно і природно почувався у кадрі.  Як тільки вмикається камера, люди стають іншими, на кожного по-різному впливає знімальний процес. Дехто не знає, як себе поводити, а дехто перевтілюється, і навіть по-іншому дихає, повністю забуває про втому чи біль. Іноді людей треба навантажити, щоб вони були розкутими. Часто на знімальному майданчику, щоб актори у своєму образі не були холодними, кажу їм присісти сто разів. Після цього зйомки йдуть, як по маслу.

Фільм зняли за кошти буковинців

Найважливіше після перегляду фільму – замислитися над тим, що у житті є головним, а що – другорядним. Наш головний меседж – нагадати людям, якою сильною нацією ми були і є. Кожен знайде у фільмі свою маленьку або велику філософію.

На допрем’єрних показах фільму, які вже відбулися у деяких містах України, я спостерігав за глядачами, мені була цікавою їхня реакція, хотів знати, що вражає їх найбільше. Я бачив, як жінки плакали після перегляду стрічки.

Зараз люди зацікавлені у вітчизняному кіно, а якщо є зацікавленість до продукту – буде й продукт. Хоча Держкіно абсолютно не допомогло нам із фінансуванням. Кошти виділила місцева влада, ОДА, міська рада. Іноді нам телефонували буковинці із пропозицією допомогти. 

 

Наразі ми почали працювати над ще одним цікавим проектом. Це історичний фільм про добу козацтва за сценарієм Андрія Кокотюхи. Навесні розпочинається знімальний процес.

Українцям хочеться бачити своїх героїв, знати свою історію, чути свою мову.  Фільми мають бути різножанрові, вони мають формувати українське суспільство. Кіно здатне впливати на свідомість людей, на їхні рішення, кіномитці мають пам’ятати про це під час створення фільму.

 

Іванна Аннин

Фото: Ярослава Дерев'янко

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

 

Інтерв'ю Твого міста